1

Нарешті цей день настав! 31 грудня, свято Єднання двох кровавих місяців, ― день, коли Майк зустрінеться з Діаною, своїм сонцем.

Він чекав на цей день місяць. МІСЯЦЬ! Всього тридцять один день, а звучить як ціла вічність.

Раніше, рік тому, вони бачилися набагато частіше. Тоді Діана жила в богом забутому селі, і батьки дозволяли відвідувати її ледве не кожного тижня. А тепер Діанині батьки, Маріам та Агап, чомусь вирішили перебратися до замку серед проклятого лісу.

Чому цей ліс називають проклятим, Майк не знав, але цілком може погодитися з таким висловом. Кожного разу, як його нога ступала по стежинах проклятого лісу, Майка страх пробирав до самих кісток. А Майк ― далеко не боягуз! Навпаки, він нічого не боїться. І може сам за себе постояти, тому що повністю віддається тренуванням зі зброєю, з якою ніколи не розлучається. Ба більше, Майк вважається найкращим учнем у своїй паралелі й навіть перемагав старших. І це у свої шість років!

Проте цей ліс… Від нього віє якоюсь моторошною енергетикою, темною, що аж серце втікає в п’яти.

І як Діана не боїться там гуляти? Вона ж така маленька… А в лісі незрозуміло, які чудовиська можуть ховатися. І хто її захистить? Хоча Діана посміювалася над його страхами, мовляв, це просто звичайнісінький ліс. Але в Майка серце не на місці. Боявся за неї, переживав...

І так сильно скучив!

Майк просто-таки дочекатися не може, коли побачить її, міцно-міцно стисне в обіймах і не відпустить. Зануриться головою в її волосся, перебиратиме пальцями довгі, м’які на дотик, локони незвичного відтінку ― медово-золотавого. Вдихатиме на повні груди її запах ― бузковий, ледь вловимий; погладить родимку у вигляді серця на правому плечі. А ще поцілує. І не тільки в родимку. У вуста. Мабуть, вони на смак, як мед.

Хоча Ден, найкращий друг Майка, говорив, що губи в дівчаток однаково вологі. Проте Майк йому не вірив: у Діани губи точно, як мед. Волосся, як мед, і губи мають бути, як мед. А як же інакше?

Так, минулого разу Майк не наважився, а сьогодні ― наважиться. Аби тільки її татусь не стояв над душею. Дістав! Йому вічно щось не подобається. То Майк не так дивиться на Діану, то не так за руку тримає. А нещодавно як побачив, що Майк цілує Діану в плече, тому дах зірвало. Влаштував довге пояснення на тему, як Майк не повинен себе поводити. А Майк не може інакше.

Тим паче у Діани був тоді такий сумний погляд… Вона взагалі останнім часом дуже сумна ― відтоді, як переїхала до замку. А Майк не розумів, чому…

Чому його сонце хмурніє?

Чому в неї такі сумні очі?

Майк запитував: можливо, щось сталося? Діана ж ніяк не пояснювала свій стан. А вона така вперта! Якщо не хоче розповідати, не розповість.

Але… чому?

І чому дорослі нічого не помічають? Роблять вигляд, ніби все гаразд. А Майк бачить, що щось негаразд!

Може, у Діани сум в очах через те, що вона в замку зовсім сама? Звісно, поруч є батьки, але вони ― не однолітки. Хоча в селі Діана теж ні з ким із однолітків не спілкувалася. Говорила, що їй і наодинці добре, а з іншими дітьми ― не цікаво.

У Майка ж є Ден, а в Діани хто? Вовки в лісі? Що за несправедливість! От би забрати її до свого замку, Кригожару. Там би він не давав їй сумувати ні секунди.

Але ні, не можна. Її батьки так вирішили: Діана житиме подалі від їхнього світу, цивілізації Пір року. Але Майк не схвалює це рішення. Їй же ж зовсім самотньо! Ну як цього батьки не розуміють?

Нічого, ще десять років, і Майк забере Діану до свого замку. Це традиція. Принцеса-Єдина повинна жити в маєтку Зимнього-охоронця з шістнадцяти років. Майк дочекатися цього не може!

А зараз він зробить усе можливе, щоб на її обличчі засяяла посмішка. Вона дуже гарна, коли посміхається. Та й взагалі… Діана ― найкрасивіша дівчинка, яку він коли-небудь бачив.