1

Нарешті цей день настав! 31 грудня, свято Єднання двох Кровавих Місяців, — день, коли Майк зустрінеться з Діаною, своїм сонцем.

Він чекав на цей день місяць. МІСЯЦЬ! Всього тридцять один день, а звучить як ціла вічність.

Раніше, рік тому, вони бачилися набагато частіше. Тоді Діана жила в богом забутому селі, і батьки дозволяли відвідувати її ледве не кожного тижня. А тепер Діанині батьки, Агап та Маріам, чомусь вирішили перебратися до замку серед Проклятого лісу.

Чому цей ліс називають Проклятим, Майк не знав, але цілком може погодитися з таким висловом. Кожного разу, як його нога ступала стежинами Проклятого лісу, Майка страх пробирав до самих кісток. А Майк — далеко не боягуз! Навпаки, він нічого не боїться. І може сам за себе постояти, тому що повністю віддається тренуванням зі зброєю, з якою ніколи не розлучається. Ба більше, Майк вважається найкращим учнем у своїй паралелі й навіть перемагав старших. І це у свої шість років!

Проте цей ліс… Від нього віє якоюсь моторошною енергетикою — темною, що аж серце втікає в п’яти.

І як Діана не боїться там гуляти? Вона ж така маленька… А в лісі незрозуміло, які чудовиська можуть ховатися. І хто її захистить? Хоча Діана посміювалася над його страхами: мовляв, це просто звичайнісінький ліс. Але в Майка серце не на місці. Боявся за неї, переживав...

І так сильно скучив!

Майк просто-таки дочекатися не може, коли побачить її, міцно-міцно стисне в обіймах і не відпустить. Зануриться головою в її волосся, перебиратиме пальцями довгі, м’які на дотик локони незвичного відтінку — медово-золотавого. Вдихатиме на повні груди її запах — бузковий, ледве вловимий; погладить родимку у вигляді серця на правому плечі. А ще поцілує. І не тільки в родимку. У вуста. Мабуть, вони на смак, як мед.

Хоча Ден, найкращий його друг, говорив, що губи в дівчаток однаково вологі. Проте Майк йому не вірив: у Діани губи точно, як мед. Волосся, як мед, і губи мають бути, як мед. А як же інакше?

Так, минулого разу Майк не наважився, а сьогодні — наважиться. Аби тільки її татусь не стояв над душею. Дико дістав! Йому вічно щось не подобається: то Майк не так дивиться на Діану, то не так за руку тримає. А нещодавно як побачив, що Майк цілує Діану в плече, тому дах зірвало. Влаштував довге пояснення на тему, як Майк не повинен себе поводити. А Майк не може інакше.

Тим паче в Діани був тоді такий сумний погляд… Вона взагалі останнім часом дуже сумна — відтоді, як переїхала до замку. А Майк не розумів, чому…

Чому його сонце хмурніє?

Чому в неї такі сумні очі?

Майк запитував: можливо, щось сталося? Діана ж ніяк не пояснювала свій стан. А вона така вперта! Якщо не хоче розповідати, не розповість.

Але… чому?

І чому дорослі нічого не помічають? Роблять вигляд, ніби все гаразд. А Майк же бачить, що щось негаразд!

Може, у Діани сум в очах через те, що вона в замку зовсім сама? Звісно, поруч є батьки, але вони — не однолітки. Хоча в селі Діана теж ні з ким із однолітків не спілкувалася. Говорила, що їй і наодинці добре, а з іншими дітьми — нецікаво.

У Майка ж є Ден, а в Діани хто? Вовки в лісі? Що за несправедливість! От би забрати її до свого замку, Кригожару. Там би він не давав їй сумувати ні секунди.

Але ні, не можна. Її батьки так вирішили: Діана житиме подалі від їхнього світу, цивілізації Пір року. Але Майк не схвалює це рішення. Їй же ж зовсім самотньо! Ну як цього батьки не розуміють?

Нічого, ще десять років, і Майк забере Діану до свого замку. Це традиція. Принцеса-Єдина повинна жити в маєтку Зимнього-охоронця з шістнадцяти років. Майк дочекатися цього не може!

А зараз він зробить усе можливе, щоб на її обличчі засяяла посмішка. Вона дуже гарна, коли всміхається. Та й взагалі… Діана — найкрасивіша дівчинка, яку він коли-небудь бачив.