Попри заборону

Глава 5

Оріяна прокинулася від тихого стукоту у двері.

— Орі! Ти вже не спиш?

Дівчина розплющила очі й усміхнулася. Голос належав Стефанові.

— Уже ні.

— А можна зайти?

— Заходь.

Двері прочинилися, і до кімнати зазирнув шестирічний хлопчик. У руках він тримав складений навпіл аркуш паперу.

— З днем народження! — урочисто вигукнув він.

— Дякую, Стефане!

Хлопчик підбіг до ліжка й простягнув їй подарунок.

Оріяна розгорнула листівку.

На ній були намальовані будинок, сонце й двоє людей. Над малюнком великими нерівними літерами було написано: «З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ОРІ!»

— Це ми? — запитала дівчина, показуючи на постаті.

— Так! Ти і я. А це твій будинок.

Оріяна придивилася.

— Той, що залишився від моїх батьків?

— Ага. Ти ж казала, що колись там житимеш.

Дівчина на мить замовкла.

— Так, казала.

— А я зможу приходити до тебе в гості?

— Звичайно!

— Навіть коли ти станеш великою науковицею?

Оріяна засміялася.

— Навіть тоді.

— А покажеш мені свої винаходи?

— Ті, які будуть безпечними.

Стефан задоволено кивнув.

— Добре. А тепер ходімо снідати. Мама сказала, що сьогодні в нас буде торт!

— Уже зранку?

— Ні, потім. Але я хотів би зараз.

— Я навіть не сумнівалася.

Хлопчик узяв її за руку й потягнув до дверей.

Оріяна ще раз поглянула на листівку.

Сьогодні їй виповнилося вісімнадцять років.

Вона чекала цього дня давно. Тепер могла самостійно вирішувати багато питань, які раніше залежали від дозволу опікунів.

І все ж ранок почався не з думок про документи чи академію.

А з подарунка маленького брата.

На кухні пахло свіжою випічкою.

Ніна стояла біля столу, розкладаючи сніданок по тарілках. Вадим саме наливав чай.

— О, наша іменинниця прокинулася! — усміхнувся він.

— З днем народження, Оріяно, — сказала Ніна й обійняла дівчину.

— Дякую.

— Вісімнадцять років, — замислено промовив Вадим. — А здається, зовсім недавно ми привели тебе до цього дому.

Оріяна пригадала той день лише уривками.

Велика незнайома кімната. Нова постіль. Жінка, яка запевняла, що тепер вона житиме тут.

Тоді дівчинці було шість.

— Час швидко минає, — погодилася вона.

— Особливо коли ростуть діти, — додала Ніна.

Стефан заліз на стілець.

— А коли мені буде вісімнадцять?

— Через дванадцять років, — відповів Вадим.

Хлопчик замислився.

— Це дуже довго.

— Не поспішай дорослішати, — усміхнулася Ніна.

Після сніданку Вадим дістав невелику коробку.

— Це тобі від нас.

Оріяна здивовано поглянула на опікунів.

— Ви ж казали, що подарунок буде ввечері.

— Ми вирішили не чекати, — пояснила Ніна.

У коробці лежав наручний годинник із темно-синім ремінцем.

— Гарний, — щиро сказала Оріяна.

— Сподіваємося, стане в пригоді, — промовив Вадим. — Особливо коли почнеш навчатися.

Дівчина підвела на нього очі.

— Ви справді вже не проти?

Вадим зітхнув.

— Ми обговорювали це, Оріяно.

— Я знаю. Просто...

— Просто тобі важко повірити, що ми змінили рішення? — запитала Ніна.

Оріяна кивнула.

— Мені досі страшно за тебе, — зізналася жінка. — Магічна наука не завжди безпечна. Але ти вже доросла. І ми бачимо, що це не випадкове захоплення.

— Я буду обережною.

— Сподіваюся.

Вадим усміхнувся.

— А тепер приміряй годинник.

Оріяна застебнула ремінець.

— Дякую вам обом.

Ніна обійняла її ще раз.

— Головне, щоб ти була щасливою.

До приходу гостей залишалося кілька годин.

Оріяна допомагала накривати на стіл, а Стефан раз у раз забігав до кімнати й запитував, коли вже можна буде їсти торт.

— Коли всі прийдуть, — терпляче відповідала Ніна.

— А якщо вони довго йтимуть?

— Тоді почекаємо.

— А якщо дуже довго?

— Стефане!

— Я просто питаю!

Оріяна ледве стримувала сміх.

Нарешті пролунав дзвінок у двері.

— Гості! — закричав хлопчик і помчав у передпокій.

На порозі стояли Ілона Сова з трьома дітьми.

— З днем народження, Оріяно! — привітала жінка.

— Дякую, тітко Ілоно!

Ілона обійняла іменинницю й вручила їй красиво запакований подарунок.

— Це від нас усіх.

Лія стояла поруч із невеличким букетом квітів.

— А це особисто від мене.

— Дякую!

Подруги обійнялися.

Тим часом Віра та Ян уже роззувалися, а Стефан нетерпляче крутився біля них.

— Ходімо, я вам покажу свої іграшки!

— А торт буде? — поцікавився Ян.

— Буде! Але мама сказала чекати.

— Шкода.

— От і я так думаю!

Діти побігли до кімнати Стефана.

Ілона засміялася.

— Здається, вони швидко знайшли спільну тему.

— Аби тільки нічого не перевернули, — сказала Ніна.

— Якщо що, допоможемо прибрати.

Жінки пройшли до вітальні.

Вадим привітав гостей і запросив усіх до столу.

Коли всі розсілися, Ніна запропонувала Оріяні відкрити подарунок Сов.

У коробці лежала гарна настільна лампа з регульованим світлом.

— Я подумала, що тобі знадобиться, — пояснила Ілона. — Лія казала, ти багато займаєшся.

— Дуже знадобиться! Дякую!

— Тільки не засиджуйся за книжками до ранку, — усміхнулася Ілона.

— Постараюся.

— До речі, Лія згадувала, що ти збираєшся вступати до академії Местер. Це правда?

Оріяна кивнула.

— Так. Іспити будуть у червні.

— Оце новина! І на який напрям?

— Магічна наука.

Ілона зацікавлено подивилася на дівчину.

— Отже, вирішила серйозно займатися дослідженнями?

— Так. Я давно цього хочу.

— Чудово! Знаєш, мені завжди подобалися люди, які мають мету.

Ніна мовчки поправила серветку біля своєї тарілки.

— Я цілий рік готувалася, — додала Оріяна.

— Цілий рік? — здивувалася Ілона. — А я й не знала.

Лія зніяковіло всміхнулася.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше