Оріяна розгорнула аркуш і почала читати.
«Шановна Оріяно Срібна!
Академія Местер повідомляє про проведення вступних випробувань для кандидатів, які бажають здобувати освіту за напрямом магічних наук.
Приймання документів триватиме до 31 травня включно.
Вступні іспити відбудуться за таким розкладом:
10 червня, 9:00 — теорія магії.
14 червня, 10:00 — основи магічної науки.
18 червня, 9:00 — практичне випробування магічних здібностей.
Для допуску до іспитів необхідно надати заяву, документ, що посвідчує особу, документ про здобуту освіту та свідоцтво про реєстрацію магічного дару.
Результати вступних випробувань будуть оголошені після завершення роботи екзаменаційної комісії.
Початок навчального року — 1 вересня.
З повагою, приймальна комісія академії Местер».
Оріяна перечитала лист ще раз.
Десяте червня.
Саме цього дня розпочнеться її шлях до здійснення мрії. Звісно, якщо вона успішно складе всі випробування.
— Ну що там? — не витримала Ніна.
— Повідомляють про вступні іспити. Перший буде десятого червня.
— А документи коли подавати? — запитав Вадим.
— До тридцять першого травня.
— Отже, часу залишилося не так багато.
— Я встигну.
— А ти впевнена, що готова? — поцікавилася Ніна.
Оріяна підвела голову.
— Я готувалася цілий рік.
— Цілий рік? — перепитав Вадим.
— Так.
— І нічого нам не говорила?
— А ви б дозволили?
Опікуни переглянулися.
— Мабуть, ні, — визнав Вадим.
— От бачите.
Ніна зітхнула.
— Ми вже домовилися, що не будемо тобі перешкоджати. Але хотілося б, щоб надалі ти більше нам довіряла.
Оріяна промовчала.
Вона чудово розуміла, що досі приховує від них дещо важливе. Її лабораторія в батьківському будинку залишалася таємницею.
— А які саме іспити? — запитав Вадим.
— Теорія магії, основи магічної науки та практичне випробування.
— Практичне? — насторожилася Ніна.
— Так. Екзаменатори повинні перевірити, як вступники користуються своїми здібностями.
— Сподіваюся, вони не змушуватимуть вас робити щось небезпечне.
— Це академія, Ніно. Там працюють досвідчені викладачі.
— Досвідчені люди теж помиляються.
— Мамо, — Оріяна вперше за весь вечір усміхнулася, — ти ж обіцяла не перешкоджати.
Ніна похитала головою.
— Не перешкоджати й не хвилюватися — зовсім різні речі.
— Це правда, — підтримав дружину Вадим.
Оріяна обережно склала лист.
— Я дуже вдячна вам обом.
— Подякуєш, коли успішно складеш іспити, — відповів Вадим. — А зараз краще подумай, чи всі документи маєш.
— Перевірю.
— І не відкладай усе на останній день.
— Не відкладатиму.
Ніна подивилася у вікно.
— А де Стефан?
Оріяна озирнулася.
Лише тепер вона помітила, що хлопчика немає.
— Не знаю. Він же був тут.
— Напевно, пішов гуляти, — припустив Вадим. — Я подивлюся.
Він підвівся й вийшов надвір.
Оріяна залишилася з Ніною.
— Ти дуже схожа на свого батька, — несподівано промовила опікунка.
Дівчина здивовано повернулася до неї.
— Чим?
— Упертістю.
— Ти ж майже не знала його.
— Але дещо про нього мені розповідали. Твої батьки багато працювали, щоб придбати власний будинок. Не все в них виходило відразу, але вони не здавалися.
Оріяна опустила погляд на лист.
— Я хотіла б, щоб вони побачили, ким я стану.
Ніна нічого не відповіла. Лише обережно торкнулася її плеча.
Наступного ранку Оріяна вирішила зустрітися з Лією.
Подруга працювала у взуттєвій майстерні, тому дівчина дочекалася, поки в неї закінчиться робочий день.
Коли Лія вийшла з майстерні, Оріяна вже чекала неподалік.
— Орі! — усміхнулася Лія. — Давно стоїш?
— Ні. Маю новини!
— Судячи з твого обличчя, хороші.
— Мені прийшов лист з академії Местер!
Лія зупинилася.
— Нарешті! І що пишуть?
— Іспити почнуться десятого червня!
— Вітаю! — Лія обійняла подругу. — Ти ж цілий рік до них готувалася!
— Так. Але це ще не все.
— Що саме?
— Ніна й Вадим погодилися, щоб я вступала.
Лія відступила на крок.
— Почекай. Вони? Погодилися?
— Так.
— Ті самі Ніна й Вадим, які раніше навіть чути не хотіли про магічну науку?
Оріяна засміялася.
— Саме вони.
— Неймовірно! І як тобі вдалося їх переконати?
— Ми довго розмовляли. Спочатку сварилися, потім усе-таки вислухали одне одного.
— Оце вже справжнє диво.
— Вони досі хвилюються.
— Ну, це не дивно. Головне, що більше не забороняють.
Дівчата повільно рушили вулицею.
— А які іспити складатимеш? — поцікавилася Лія.
— Три. Два теоретичні й один практичний.
— Практичний тебе, мабуть, найбільше тішить?
— І трохи лякає.
Лія здивовано подивилася на неї.
— Тебе? Лякає?
— Звісно. Я ж не знаю, які завдання підготували екзаменатори.
— Але ти багато знаєш.
— Знання не гарантують успіху.
— Зате без них ти точно нічого не складеш.
Оріяна усміхнулася.
— Тут не посперечаєшся.
— До речі, ти вже вирішила, коли подаватимеш документи?
— Після дня народження. Хочу спочатку стати повнолітньою.
— Тобто двадцять другого травня тобі вісімнадцять, а потім одразу до академії?
— Не обов'язково наступного дня. Але затягувати не збираюся.
— Правильно.
Вони дійшли до невеликої площі й сіли на лавку.
— Знаєш, — промовила Лія, — мій тато завжди казав, що справу треба любити. Інакше навіть найкраща робота швидко набридне.
Оріяна повернулася до подруги.
— Він тебе навчив ремонтувати взуття.
— Так. Спочатку дозволяв лише спостерігати. Потім почав давати прості завдання. А коли я вперше самостійно відремонтувала черевик, був такий задоволений, ніби я зробила якесь велике відкриття.