Попри заборону

Глава 2

Вадим суворо подивився на Оріяну.

— Хіба ми з Ніною не заборонили тобі займатися магічною наукою?!

— Я маю право самостійно приймати рішення! — рішуче відповіла дівчина. — Скоро мені виповниться вісімнадцять, і ви більше не зможете завадити моїй мрії!

— Оріяно, ти хоч розумієш, наскільки небезпечна магічна наука? — Вадим намагався говорити спокійніше. — Один неправильний розрахунок, одна помилка під час досліду — і наслідки можуть бути непоправними.

— Я знаю про ризики.

— Знати й усвідомлювати — різні речі. Ми з Ніною не хочемо, щоб із тобою щось сталося.

— Але ви навіть не намагаєтеся зрозуміти, чому це для мене важливо!

— Ми хочемо, щоб ти мала нормальне, спокійне життя.

— А я хочу займатися тим, що люблю. Хіба це погано?

Вадим на мить замовк.

— Ми не вороги тобі, Оріяно.

— Тоді чому ви вирішуєте за мене, ким я маю стати?

Тим часом Стефан вийшов із будинку. Почувши сердиті голоси дорослих, хлопчик зупинився. Він не розумів, чому батьки знову сварять Оріяну, але йому стало трохи страшно.

Не бажаючи залишатися поруч, Стефан тихенько пішов на вулицю гуляти.

Оріяна навіть не помітила, як він пішов. Вона була надто зайнята суперечкою з опікунами.

Ніна, яка досі тримала лист із печаткою академії Местер, важко зітхнула.

— Оріяно, ми просто хвилюємося за тебе, — сказала вона вже спокійніше.

— Я розумію. Але ви повинні зрозуміти й мене.

— Ти ще така молода...

— Через місяць мені виповниться вісімнадцять. Я не можу все життя відмовлятися від того, що люблю, тільки тому, що ви боїтеся.

Вадим відсунув стілець.

— Оріяно, сядь. Нам потрібно серйозно поговорити.

Дівчина насторожено подивилася на опікуна, але послухалася. Ніна поклала лист на стіл і сіла поруч із чоловіком.

— Ми забороняли тобі займатися магічною наукою не тому, що хочемо зіпсувати тобі життя, — почав Вадим. — Ти розумієш, що магічні дослідження можуть бути небезпечними?

— Розумію.

— Тоді чому продовжуєш наполягати?

— Тому що небезпека існує в багатьох професіях. Але ж люди все одно навчаються, працюють, удосконалюють свої знання.

— Ти порівнюєш звичайну роботу з експериментами, під час яких одна помилка може коштувати життя! — втрутилася Ніна.

— Саме тому я хочу навчатися в академії Местер, а не здобувати знання самотужки!

Ніна замовкла.

— Я цікавлюся магічною наукою з дванадцяти років, — продовжила Оріяна. — П'ять років читаю, вивчаю теорію, намагаюся зрозуміти, як усе працює. Ви думаєте, що я просто одного ранку прокинулася й вирішила стати дослідницею?

— Ні, — тихо відповів Вадим. — Ми знаємо, що це давно тебе цікавить.

— Тоді чому ви не хочете мене підтримати?

— Бо боїмося за тебе, — сказала Ніна. — Ти залишилася без батьків зовсім маленькою. Ми взяли тебе під опіку й відтоді відповідаємо за твою безпеку.

— Я вдячна вам за все, що ви зробили. Але ви не можете захищати мене від усього світу.

Вадим задумливо подивився на дівчину.

— А якщо тебе не приймуть до академії?

— Спробую наступного року.

— А якщо навчання виявиться складнішим, ніж ти очікуєш?

— Буду вчитися ще старанніше.

— А якщо зрозумієш, що помилилася з вибором?

Оріяна на мить замислилася.

— Тоді це буде моя помилка. Але я принаймні знатиму, що спробувала. Значно гірше все життя шкодувати, що навіть не наважилася.

Ніна опустила очі.

— Ти справді все обдумала...

— Так. Я не прошу вас проводити за мене дослідження чи відповідати за кожне моє рішення. Я прошу лише не заважати мені навчатися.

— А що ти робитимеш, коли тобі виповниться вісімнадцять? — запитав Вадим.

— Переїду до будинку батьків. А якщо вступлю до академії, житиму там, де буде зручно для навчання.

— Тобто ти вже все вирішила? — Ніна підвела голову.

— Я давно про це думаю. Але мені не хотілося б іти від вас після сварки.

Ці слова змусили Ніну замислитися.

— Ми виховували тебе одинадцять років, Оріяно, — промовила вона. — І нам нелегко прийняти, що ти вже дорослішаєш.

— Я ж не збираюся викреслювати вас зі свого життя.

— Але ти стільки всього приховувала від нас, — зауважив Вадим.

Оріяна відвела погляд.

Вона згадала свою таємну лабораторію в батьківському будинку. Якби опікуни дізналися про неї, ця розмова могла б закінчитися зовсім інакше.

— Я просто боялася, що ви знову все забороните, — нарешті відповіла вона.

— Можливо, ми справді занадто наполягали на своєму, — сказав Вадим.

— Але ризики нікуди не зникнуть, — заперечила Ніна.

— Не зникнуть, — погодився він. — Проте в академії вона хоча б матиме викладачів, які знають, як працювати з небезпечною магією.

Ніна довго мовчала. Оріяна не наважувалася заговорити першою.

— Оріяно, пообіцяй нам одну річ, — нарешті сказала опікунка.

— Яку?

— Що не будеш ризикувати життям заради якогось відкриття. Якщо дослід виявиться небезпечним, звернешся до викладачів, а не намагатимешся впоратися сама.

— Обіцяю.

— І пам'ятай, — додав Вадим, — навіть якщо ти станеш повнолітньою, це не означає, що тобі більше не потрібні поради.

— Я знаю. Але хочу мати право вирішувати самостійно.

Вадим повільно кивнув.

— Тоді ми з Ніною не будемо перешкоджати твоєму вступу.

Оріяна недовірливо подивилася на нього.

— Ви погоджуєтеся?

— Так, — відповіла Ніна. — Але це не означає, що ми перестанемо хвилюватися.

— Я розумію.

— І ми хочемо знати, як у тебе йдуть справи з навчанням, — додав Вадим.

— Звичайно!

Оріяна вперше за весь вечір усміхнулася. Вона навіть не сподівалася, що розмова, яка почалася зі сварки, закінчиться так.

Ніна взяла зі столу лист із печаткою академії Местер.

— Що ж, тоді прочитай нарешті свого листа.

Оріяна обережно взяла конверт.

Вона впізнала печатку ще тоді, коли Ніна вперше показала їй лист, але досі не знала, що написано всередині.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше