Глава 1

У лабораторії панувала тиша, яку порушувало лише тихе потріскування магічного кристала.

Оріяна Срібна схилилася над робочим столом. Перед нею лежали два невеликі шматочки металу, між якими вона намагалася встановити магічний зв'язок.

Сріблясте світло на мить спалахнуло, а потім згасло.

— Знову нестабільний, — пробурмотіла дівчина, занотовуючи результат у зошит.

Вона відчувала слабке порушення магічного потоку. Отже, зв'язок виник, але втримати його поки не вдалося.

Оріяна не засмутилася. Невдалі досліди були звичною частиною її роботи.

Вона озирнулася навколо.

Цей невеликий будинок колись належав її батькам. Маргарита й Владислав Срібні придбали його ще до народження доньки, а згодом власними руками розширили.

Тепер будинок належав Оріяні.

Саме тут вона облаштувала лабораторію, про існування якої Ніна й Вадим Мельники навіть не здогадувалися.

Дівчина поглянула на календар.

22 квітня.

Рівно через місяць їй виповниться вісімнадцять.

І тоді ніхто більше не зможе заборонити їй займатися магічною наукою.

Раптом за вікном скрипнула хвіртка.

Оріяна насторожилася. Вона швидко накрила кристали тканиною й підійшла до вікна.

Біля воріт стояв невисокий хлопчик.

— Стефане?

— Орі! — радісно вигукнув він. — Тебе мама шукала!

Дівчина полегшено видихнула.

— Зараз піду. Тільки речі зберу.

— А що ти тут робиш?

— Дещо прибираю.

Стефан кивнув, не ставши розпитувати.

Оріяна повернулася до столу, сховала записи в сумку й перевірила, чи все залишилося на своїх місцях.

Вона не хотіла обманювати молодшого брата. Колись неодмінно покаже йому лабораторію. Але поки що він був надто малим, щоб зберігати таку таємницю.

Дорогою додому Стефан розповідав про свої справи, а Оріяна слухала його впіввуха.

Вона думала про академію Местер.

Два роки тому її вже були готові прийняти. У шістнадцять років вона могла стати наймолодшою студенткою академії за останнє десятиліття.

Але для вступу неповнолітньої дівчини потрібен був офіційний дозвіл опікунів.

Ніна й Вадим відмовили.

Тепер усе мало бути інакше.

Коли вони зайшли до будинку, Ніна вже чекала у вітальні.

— Де ти була? — суворо запитала вона.

— У будинку батьків.

— Що ти там робила?!

— Прибирала.

Жінка примружила очі.

— Не треба тільки обманювати! Ти знову за своє!

Оріяна завмерла.

Невже Ніна щось дізналася?

— Не розумію, про що ви.

— Не розумієш?!

Ніна взяла зі столу конверт і кинула його перед дівчиною.

— Тоді поясни мені це!

Оріяна опустила погляд.

На конверті виднілася знайома печатка.

Академія Местер.

Серце забилося швидше.

Лист із академії!

Вона чекала на відповідь, але зовсім не хотіла, щоб кореспонденція потрапила до рук опікунів.

Оріяна обережно підняла конверт.

— Це мені, — тихо сказала вона.

— Я бачу, кому це адресовано! — відрізала Ніна. — Ти знову вирішила вступати туди?

— Так.

— Ми вже обговорювали це питання!

— Два роки тому.

— І що змінилося?

Оріяна підвела голову.

— Через місяць мені виповниться вісімнадцять.

Ніна стиснула губи.

— І ти думаєш, що після цього можеш робити все, що заманеться?

— Я хочу навчатися.

— Наукою займаються люди, які мають відповідну освіту, можливості й походження! Твої батьки були шевцями!

Ці слова зачепили Оріяну більше, ніж вона хотіла показати.

— І що з того? — запитала дівчина. — Хіба професія батьків визначає, ким можу стати я?

Ніна вже відкрила рота, щоб відповісти, але в цей момент клацнув замок вхідних дверей.

До будинку повернувся Вадим.

— Що тут відбувається? — запитав він, переводячи погляд із дружини на Оріяну.

Ніна вказала на конверт.

— Твоя вихованка знову зібралася до академії Местер!

Оріяна міцніше стиснула лист.

Вона ще навіть не знала, що в ньому написано.

Але цього разу відступати не збиралася.