Розділ 62. Сповідь приреченої душі

   Гуркіт, що доносився з надр храму, ставав усе виразнішим, немов сама гора билася в конвульсіях, намагаючись вивергнути з себе чужорідне зло. Ейрін стояла перед батьком і радою старійшин, бліда, змарніла, у понівеченій сукні, на якій червоніли плями її власної крові. Навколо юрмилися учні, чиї обличчя застигли в німому жаху. Вони звикли до світла, до безпеки, до вічного літа свого міста, і раптове почорніле небо над головами здавалося їм кінцем світу. Повітря навколо храму стало в'язким, просоченим їдким запахом, а поодинокі птахи, що ще хвилину тому співали в садах, замертво падали на мармурові плити, не витримавши ментального тиску темряви, яка пробуджувалася.

   Ілліріон зробив крок до доньки, і його рука здригнулася, коли він торкнувся її холодного плеча. Його пальці, звиклі до тепла творчої магії, обпалило мертвотним холодом, що йшов від шкіри Ейрін.

 - Ейрін, що ти верзеш? Який владика? Яка війна? Ти мариш, це наслідки твого сну... Твій розум виснажений, ти заледве стоїш на ногах!

 - Це не був сон, батьку! - вигукнула вона, і її голос, зазвичай ніжний і співучий, тепер перекрив гуркіт грому, що струснув фундамент святилища. - Слухайте мене, поки ще є час! Поки Кайан не став тим, проти кого безсила будь-яка магія безсмертних! Якщо ми зараз не усвідомимо масштаб катастрофи, завтра від цього міста залишаться лише руїни!

   І вона заговорила. Слова лилися з неї бурхливим потоком, змиваючи греблі багаторічного мовчання. Ейрін переказала історію, яка здавалася старійшинам божевільним міфом, але в якій кожне слово відгукувалося дзвоном похоронного дзвона. Вона говорила про те, як триста років тому в іншій реальності новий пробуджений владика драконів обрушив на світ кровопролитну війну. Вона описувала згарища, на які перетворилися квітучі міста, і небо, затягнуте димом на десятиліття, де сонце перетворилося на тьмяний багровий диск, що не давав тепла.

 - Я була там, - шепотіла вона, дивлячись у розширені очі батька, в яких відбивалося його наростаюче нерозуміння. - Я була тією, хто мав його зупинити. Моя родина, наш рід, ми століттями готувалися до цієї битви. Я поранила його, я хотіла його смерті... я ненавиділа його всією своєю суттю, але в ту фатальну мить, коли наші погляди зустрілися, між нами виник істинний зв'язок. Зв'язок пар, який не може розірвати жодна магія. Доля посміялася з нас, зв'язавши мисливицю й монстра невидимою ниткою. Не бажаючи ставати парою для чудовиська, не бажаючи ділити з ним трон на кістках і бачити, як він пожирає невинні душі, я позбавила себе життя. Моя смерть мала перервати цикл, але вона лише запустила новий.

   Старійшини переглянулися. У їхніх лавах прокотилося ремствування недовіри, але небо над ними продовжувало наливатися фіолетовим вогнем, підтверджуючи кожне її слово. Вітер раптово перемінився, приносячи запах гару, хоча в місті не було жодної пожежі. Це був запах самої темряви, що матеріалізувалася в надрах гори.

 - Я переродилася в іншому світі, - продовжувала Ейрін, стискаючи кулаки так, що нігті впивалися в долоні. - У світі, де не було магії, де я забула своє ім'я і свій біль. Але він... він знайшов мене й там. Рейвен, ведений цим проклятим зв'язком, відчував мій поклик. Він викрав мене й повернув у свій світ. Я ненавиділа його, я боялася його кожною частинкою своєї душі, поки стара відьма не показала мені наше забуте минуле. Вона дала мені те, чого в мене ніколи не було, надію на нове майбутнє. Вона перенесла мою душу назад у часі, у мить, коли Рейвен іще не був монстром. Я прийшла не як донька старійшини, а як рятівниця, щоб змінити начертане долею. Щоб урятувати його душу й урятувати всіх вас від того кошмару, який я бачила на власні очі.

   Ейрін говорила й говорила, її голос міцнів, поки вона не дійшла до фіналу цієї трагедії. Вона розповіла про Кайана, про те, як його ревнощі та заздрість перетворилися на отруту. Про те, як він напав на Рейвена, як вона закрила коханого собою, і як магічна сфера, що зберігала темряву владики, дала тріщину.

 - Кайан підслухав нашу розмову біля вікна, - її голос зірвався на хрип, вона закашлялася, і на її долоні залишилися краплі крові. - Він дізнався таємницю гори й зали владики. Він провів ритуал вилучення, який ніхто з вас не вважав можливим. Темрява, яка мала належати Рейвену, тепер у ньому. І Рейвен, як єдиний істинний спадкоємець, який знає природу цього хаосу й розуміє, як упоратися з силою, вирушив у підземелля. Він пішов туди один, без зброї й майже без магії, щоб зупинити божевільного ціною власного життя. Якщо Кайан поглине кристали гори, якщо він з'єднається з джерелом, місто безсмертних стане його першою жертвою, а потім упадуть і всі інші землі.

   Ілліріон застиг. Його обличчя, зазвичай сповнене мудрості й спокою, тепер відображало внутрішню катастрофу. Він дивився на свою доньку й бачив у ній не маленьку дівчинку, яку пестив подарунками, а древню душу, що пройшла крізь пекло й повернулася, щоб попередити їх. Кожне слово Ейрін ламало його звичний світ, змушуючи усвідомить, що їхнє безсмертя, лише крихка кірка над безоднею. Кілька митей він мовчав, переварюючи почуте, а потім його погляд став сталевим, позбавленим будь-якої м'якості. Старійшина обернувся до своїх соратників.

 - Заховайте всіх учнів у захищеному сховищі під північним крилом! Негайно! - його голос гримів, не терплячи заперечень, розносячись по всій площі. - Беріть варту, виводьте людей із центральних кварталів до окраїн. Ми, старійшини, виставимо магічний щит навколо міста. Якщо владика драконів з'явиться на поверхні, ми спробуємо його стримати до останнього подиху. Усі ресурси школи, у розпорядження захисних загонів!

 - Я не ховатимуся! - Ейрін ступила вперед, перегороджуючи батькові шлях, а її очі палали гарячковим світлом. - Я теж вирушу в підземелля! Я єдина людина в цьому світі, яка знає Кайана й Рейвена достатньо добре. Я їхній зв'язок. Тільки я зможу допомогти Рейвену запечатати цю силу, тому що моя душа пам'ятає плетива, здатні утримати владику!