Розділ 57. Осколки чорного дзеркала

   Тиша в кімнаті Ейрін стала відчутною, важкою, просоченою ароматом гірких трав і ледь помітним, крижаним запахом нічної свіжості. Рейвен завмер, а його дихання збилося. Мить тому, коли їхні губи зустрілися у відчайдушному, зцілювальному поцілунку, він відчув не лише тепло й ніжність. Крізь нього пройшов різкий, обпікаючий імпульс, знайома до тремтіння темна й отруйна магія владики драконів. Це було схоже на удар струму, на шепіт безодні, який він сподівався залишити у водах виру очищення триста років тому.

   Він повільно відсторонився від Ейрін, його руки все ще лежали на її плечах, але пальці судомно стислися. В його очах, що стали за ці століття сірими й ясними, промайнуло нерозуміння, змішане з наростаючим жахом.

 - Що це було? - голос Рейвена пролунав глухо, майже хрипко. - Ейрін, я відчув... Його. Тю саму темряву, яку ти випалила з мене. Чому вона тут? Чому вона йде від тебе?

   Ейрін відвела погляд, а її вії здригнулися. Вона спробувала вивільнитися з його обіймів, підійти до столу, удати, ніби поправляє склянки із зіллям, але Рейвен не дозволив. Він м'яко, але непохитно розвернув її до себе, вимагаючи відповіді.

 - Не мовчи, - зажадав він. - Звідки в цьому чистому світі з'явилася сила владики? Як вона могла зберегтися?

   Ейрін важко зітхнула, а її плечі поникли, ніби під вагою невидимого тягаря. Вона зрозуміла, що приховувати правду більше немає сенсу. Їхній зв'язок був занадто глибоким, щоб він не помітив присутності власного прокляття.

 - Тоді, в печері... коли я завдала удару кинджалом, я не просто знищила темряву, - заговорила вона тихо, дивлячись йому прямо в душу. - Магія такої міці не зникає в нікуди. Я ввібрала в себе сутність владики. Всю, до останньої краплі. Вона запечатана всередині мене, у тій самій магічній сфері, яку я виплекала з твоєї сльози. Всі ці роки, поки ти блукав у потойбічному світі, я була її вартовою. Я охороняла цей хаос усередині себе, щоб він не повернувся у світ і не знайшов нового господаря.

   Рейвен відсахнувся, а його обличчя зблідло. Він дивився на неї так, ніби бачив уперше.

 - Чому ти така дурна, Ейрін? - прошепотів він, і в його коні чувся біль. - Ти добровільно стала в'язницею для монстра? Адже ти вже постраждала від удару Кайана! Як ти збиралася стримувати цю темну силу, якщо твоє безсмертне тіло таке вразливе?

   Ейрін випрямилася, а в її поставі промайнула та сама гордість, яка колись змусила її піти проти волі короля. Вона витерла залишки крові з губ і гірко усміхнулася.

 - Я навмисно дозволила Кайану поранити себе. Я знала, що він не відчепиться, що його ревнощі й підозри призведуть до біди. Я хотіла, щоб він побачив мою слабкість, щоб він відступив, вважаючи мене жертвою... Але я не очікувала, що його атака буде настільки нищівною. Він ударив на повну силу, не дбаючи про наслідки.

   Вона притиснула долоню до грудей, туди, де під шкірою пульсувало нерівне світло.

 - На сфері з'явилася тріщина. Тонка, майже непомітна, але вона дихає, Рейвене. Темрява відчуває твою присутність, вона рветься до свого справжнього господаря. Якщо я не усуну цей розлом, хаос вирветься назовні. Цю силу можна знищити тільки разом зі смертю носія. Поки я була одна в цьому світі, я знала, якщо загину, монстр помре разом зі мною, не встигнувши знайти лазівку. Але тепер... тепер ти тут. Ти істинний владика драконів. Якщо сфера розколеться, темрява повернеться до тебе миттєво. Або, що ще гірше, поглине першу ліпшу людину, перетворивши її на нове втілення жаху.

   Рейвен слухав її, і кожне слово лягало на його серце розпеченим свинцем. Він згадав видіння з храмового кристала, кров, вогонь і смерть Ейрін від його власної руки. Тепер він розумів, чому кристал показав це. Темрява була поруч, вона чекала лише миті слабкості.

 - Якщо ти не хочеш усе руйнувати й знову дозволити з'явитися монстру, ми маємо постаратися разом, - вела далі Ейрін, і її голос окріп. - Ми повинні повернути цілісність сфері. Якщо магія темряви залишиться запечатаною, ми зможемо... усе почати спочатку. У цьому житті не буде того попелу, що залишився в минулому. Але ніхто не повинен про це дізнатися. Ілліріон чи старійшини... якщо вони дізнаються, що всередині мене спить владика, вони вилучать сферу. І тоді хаос вирветься і поглине це місто. Майбутнього не буде ні в кого.

   Повисла важка мовчанка. Рейвен дивився на Ейрін, усвідомлюючи масштаб її жертви. Вона триста років жила з монстром у грудях, зберігаючи мир для людини, яка її зрадила.

   Ейрін знову підійшла до столу, а її рухи були трохи скутими. Вона обрала дві пляшечки з темно-синім зіллям і випила їх одна за одною. Гіркий напій допоміг їй угамувати тремтіння в руках. Вона повернулася до Рейвена, і в її очах знову спалахнуло те безмірне кохання, заради якого варто було пройти крізь пекло.

 - Я знаю, як стримувати темряву, - сказала вона. - Але тріщина небезпечна. Навіть мої емоції впливають на цю могутність. Моя радість від твого повернення, мій гнів на Кайана, усе це розгойдує бар'єри. Так, Рейвене, я все пам'ятаю. Я пам'ятаю кожну секунду нашого болю і нашої пристрасті. Я кохаю тебе так само безмірно, як і раніше... Але якщо монстр вирветься, місця для кохання не залишиться. Як не залишиться і життя в усьому світі.

   Рейвен повільно підійшов і взяв її обличчя у свої долоні. Цього разу він не цілував її, він просто дивився в її очі, обіцяючи захист, якого не зміг дати колись.

 - Я допоможу тобі, Ейрін, - твердо промовив він. - Клянусь. Я не бажаю ставати знову тим, через кого ти колись загинула. Ми запечатаємо цю тріщину. Ми знайдемо спосіб знищити цю силу, не завдаючи тобі шкоди.

   Він не наважився сказати їй про те, що побачив у храмовому кристалі. Він не хотів лякати її ще дужче, не хотів зізнаватися, що бачив власну руку, яка пронизує її серце. Цей секрет він вирішив нести сам, перетворивши його на щит.

   У цей час зовні, під покровом густих сутінків, біля прочиненого вікна покоїв Ейрін ховалася тінь. Кайан, гнаний люттю та приниженням, не пішов до своєї кімнати. Він прокрався назад, бажаючи підслухати, про що говоритиме його наречена з цим безрідним мандрівником.