Розділ 56. Тріщина в кришталевому світі

   Рейвен повільно підвівся з лавки, розправляючи плечі. Попри те, що його тіло все ще відчувалося чужим і крихким, у глибині зіниць запеклися ті самі холодні вогні, які колись змушували цілі армії схиляти голови. Він підняв на суперника спокійний, майже байдужий погляд, а куточків губ торкнулася ледь помітна, гірка усмішка. Внутрішньо він уже торжествував. Слова Ейрін, промовлені в саду, стали для нього найвищою нагородою за триста років поневірянь. Він уже переміг, бо її серце, як з'ясувалося, залишилося вірним маяком в океані забуття.

   Однак вступати у відкритий конфлікт зараз було б верхом нерозважливості. Рейвен розумів, що він гість, чиє становище вкрай хитке, а Кайан плоть від плоті цього міста. Сутичка з ним могла означати негайне вигнання.

 - Я уявлення не маю, в чому ти мене звинувачуєш, - промовив Рейвен рівним і позбавленим емоцій конем. Він зробив спробу пройти повз, сподіваючись, що розсудливість суперника візьме гору.

   Але Кайан перегородив йому шлях. Він розсміявся сухим, злим сміхом, у якому не було ні краплі веселощів.

 - Уявлення не маєш? - виплюнув він, звужуючи очі. - Тоді дай мені відповідь: як довго ти знаєш Ейрін? Для чого ти з'явився сюди зі свого проклятого виру, якщо саме я її наречений? За яким правом ти вліз у наші стосунки і змусив її сумніватися в заручинах, які були зумовлені віками? Ти злодій, що ховається під маскою немічного мандрівника.

   Рейвен зупинився. Він запитально підняв брову, і його усмішка стала трохи виразнішою.

 - А коли ти бачив нас разом, Кайане? - запитав він. - З чого ти взагалі взяв, що між нами щось є? Ми заледве обмінялися парою слів під наглядом старійшини. Якщо тобі відмовили, якщо твоя кохана не бачить у тобі того, кого хоче бачити... це твої проблеми, а не мої. І зриватися на слабких не найгідніший шлях для безсмертного воїна. Те, що тут зараз немає твого вчителя, не дає тобі права нападати й порушувати непорушні правила цієї школи.

   Слова Рейвена влучили в саму ціль, оголивши уражене самолюбство Кайана. Відкинутий і принижений, він більше не бажав слухати голос розуму. Лють, що збиралася днями, вимагала виходу.

 - Слабких? - прошипів Кайан. - Зараз ми перевіримо, наскільки ти слабкий.

   Він різко скинув руку. Магічна хвиля, невидима для ока, але важка, як удар тарана, зірвалася з його пальців. Це був не смертельний удар, але досить потужний, щоб зламати ребра звичайній людині. Магія вдарила Рейвена точно в груди.

   Хлопець відлетів убік на кілька метрів, зносячи спиною кущі декоративного жасмину. Він рухнув на гравійну стежку, і з його рота тут же потекла тонка цівка крові. Нехай зовні він і виглядав відновленим, але його внутрішні магічні канали все ще нагадували розбите скло. Цей удар відгукнувся у всьому тілі нестерпним дзвоном, загрожуючи зруйнувати крихку рівновагу його єства.

   Рейвен повільно, перемагаючи нудоту й біль, підвівся на коліна, а потім і на повний зріст. Він витер кров тильним боком долоні й знову подивився на Кайана з тією самою нестерпною усмішкою.

 - Як думаєш... це допоможе? - прохрипів він. - Якщо я саме той, у кого вона закохана, як ти стверджуєш... невже ти думаєш, що Ейрін схвалить таке побиття? Ти щойно довів їй, що ти всього лише жорстока дитина, яка не вміє програвати.

   Кайан заревів. Цього разу його злість остаточно взяла гору над здоровим глуздом. Він закликав істинну силу, навколо його рук закрутилися золотисті вихори чистої енергії безсмертних. Це була атака, спрямована на знищення духу. Він замахнувся, вкладаючи в удар усю свою ненависть до чужинця.

   Рейвен завмер, розуміючи, що ухилитися не встигне. Він приготувався прийняти неминуче, але за мить до зіткнення прямо перед його обличчям виникла хмара лазурового шовку Ейрін. Вона з'явилася немов із повітря, вставши між ними живим щитом. Удар Кайана всією своєю міццю обрушився на неї. Пролунав глухий звук, схожий на тріск криги, що лопається. Ейрін скрикнула, відлітаючи назад і врізаючись спиною в груди Рейвена. Хлопець підхопив її, заледве втримавшись на ногах.

   З її рота побігла цівка крові, забарвлюючи світлу сукню в лякаючий алий колір. Але найстрашнішим був невидимий вибух. Імпульс від сфери, захованої в її грудях, здетонував від зіткнення з магією Кайана. Ейрін зігнулася навпіл, притискаючи долоні до серця. Сфера, яка триста років зберігала в собі темряву Рейвена, дала тріщину. Якби ця атака наздогнала самого Рейвена в його теперішньому стані, він би загинув на місці, але ціна порятунку виявилася непомірної високою.

   Кайан завмер, його обличчя миттєво зблідло. Магія на його руках згасла, змінившись крижаним жахом. Він зробив крок уперед, протягуючи тремтячу руку.

 - Ейрін... я не хотів... я не знав, що ти... дозволь мені допомогти...

   Він спробував торкнутися її плеча, допомогти їй підвестися, але Ейрін із люттю відштовхнула його руку. Її погляд був повний такої крижаної ненависті, якої Кайан не бачив ніколи в житті. Вона буквально втиснулася в обійми Рейвена, шукаючи в нього захисту, і її голос пролунав як смертний вирок.

 - Забирайся, - прошепотіла вона, захлинаючись кашлем. - Забирайся геть і більше ніколи не смій показуватися мені на очі. Ти для мене більше не існуєш.

   Кайан відкрив був рот, щоб виправдатися, але подивився на Рейвена, який притискав її до себе з виглядом власника, і на кров на її губах. Він зрозумів, що втратив її назавжди. Мовчки, опустивши голову, він розвернувся і зник у тіні дерев, уносячи з собою ганьбу й усвідомлення власної помилки.

   Рейвен подивився в очі Ейрін. Його серце розривалося від болю при вигляді її страждань. Він уже хотів щось сказати, подякувати, покаятися чи запитати, як вона перебила його, будучи на межі непритомності.

 - Відведи мене... до моєї кімнати, - видихнула вона, чіпляючись за його сорочку. - Мені потрібно... випити зілля. Удар був занадто сильним...

   Вона не договорила, її голова безсило опустилася йому на плече. Рейвен, не роздумуючи, підхопив її на руки. Вона була легкою, як пелюстка, і такою тендітною, що він боявся розчавити її в обіймах. Він поніс її через сад, ігноруючи власну слабкість, прямим шляхом до її покоїв у будинку Ілліріона.