Розділ 53. Тінь нездійсненої обітниці

   Кілька днів тому.

   Місто потопало в ранковому мареві, яке золотилося під променями вічного сонця, але для Ейрін це світло здавалося чужим і майже штучним. Вона сиділа в далекій альтанці саду, де аромат в’юнких троянд був настільки густим, що паморочилася голова. У руках вона тримала стару книгу, але погляд її був прикутий к порожнечі між деревами. Вона знала те, чого не розумів ніхто в цьому благословенному місці.

   Для її батька, для старійшин і для Кайана її пробудження було дивом, кінцем довгої й незрозумілої хвороби. Вони називали це дивним сном, тягарем виснаженого розуму, який занурився в безодню галюцинацій. Але Ейрін відчувала важкість істини кожною клітиною свого єства. Це не був сон. Це не було грою уяви.

   Там, глибоко під ребрами, у самому центрі її грудей, пульсувала сфера. Вона була невидимою для чужих очей, захованою потужними бар'єрами безсмертних, але Ейрін відчувала її як розпечене ядро. Усередині цієї перламутрової клітки клубилася темрява, та сама, яку вона вирвала з жил Рейвена в печері.

   Первісний хаос, магія владики драконів, заперта в тілі тендітної дівчини. Останні дні ця могутність поводилася дивно. Вона ворочалася, рвалася назовні й вібрувала так сильно, немов її хтось закликав ззовні. Ейрін витрачала майже всі свої сили на те, щоб утримувати цей руйнівний вир усередині, зберігаючи маску спокою.

   Вона оглядала квітуче місто й розуміла, що її жертва спрацювала. Кривава війна не перетворила ці гори на згарище. Владика драконів не пробудився, тому що вона забрала його суть. Світ продовжував жити, розвиватися й цвісти саме тому, що в тій далекій, стертій з історії реальності вона зважилася на зраду заради порятунку.

 - Ейрін? Ти знову тут?

   Голос Кайана змусив її здригнутися. Він з'явився на стежці, високий і статний, утілення ідеального воїна. Від дня її пробудження він не відходив від неї ні на крок, оточуючи турботою, яка тепер душила її. Кайан був її минулим. Справжнім минулим цього тіла. Вони дружили з самого дитинства, разом училися першим закляттям, разом бігали до озера. У юності, сп'янілі першими почуттями, вони дали одне одному клятву, що щойно обоє здобудуть безсмертя, вони оголосять про заручини й проживуть вічність удвох.

   Раніше Ейрін здавалося, що це і є кохання. Але тепер, пройшовши крізь пекло, крізь біль і самопожертву, вона розуміла, що те, що було між ними, лише дитяча прив'язаність, тихий струмок порівняно з бурхливим океаном, який відкрився в її серці при зустрічі з Рейвеном.

   Кайан сів поруч, поставивши на різьблений столик дві чашки з гарячим чаєм. Його погляд був повний ніжності, від якої їй хотілося закричати.

 - Ти виглядаєш блідою, - м'яко промовив він, протягуючи їй чашку. - Тобі треба більше відпочивати. Цілителі кажуть, що наслідки такого довгого сну можуть проявлятися ще довго. Але щойно ти остаточно зміцнієш, ми зможемо сісти з твоїм батьком і нарешті обговорити день наших заручин. Я чекав на це занадто довго. Я не хочу більше втрачати жодного дня.

   Ейрін повільно перевела на нього погляд. Усередині неї сфера відгукнулася глухим і попереджаючим імпульсом.

 - Кайане, почекай, - вона перебила його, поставивши чашку назад, так і не пригубивши. - Я не готова до цих обговорень. І... я більше не впевнена в тому, що бажаю цього так само сильно, як раніше. До того, як я заснула.

   Усмішка Кайана повільно згасла. Він поставив свою чашку й уважно подивився на неї, насупившись.

 - Що ти маєш на увазі? Це через сон? Тіні минулого лякають тебе? Ейрін, це був просто кошмар і гра розуму. Ти повернулася в реальний світ, до мене.

 - Після пробудження моє ставлення до світу змінилося, - твердо відповіла вона, хоча голос її злегка тремтів. - Я ніби побачила інший бік життя. Іншу глибину почуттів. Я більше не та дівчинка, яка давала тобі обіцянки біля озера.

   Кайан різко подався вперед і взяв її за руку. Його долоня була теплою й надійною, але Ейрін відчула лише бажання відсторонитися.

 - Я кохаю тебе, Ейрін. Я завжди кохав тільки тебе. І ти ж кохала мене... Ти сама говорила це сотні разів. Що могло змінитися за ці кілька тижнів? Невже якийсь морок, що привидівся тобі в забутті, може зруйнувати те, що ми будували роками?

   Ейрін гірко усміхнулася й обережно вивільнила руку.

 - У тому-то й річ, Кайане. Я сама змінилася. Здається... моє серце вже належить іншому. У ньому більше немає місця для тих почуттів, що я відчувала до тебе. Воно зайняте до самого дна.

   Хлопець підхопився на ноги, і його обличчя почервоніло від обурення й нерозуміння.

 - Іншому?! Кому, Ейрін? Комусь із нашого міста? Ні, це неможливо, ти ні з ким не бачилася! Як ти можеш стверджувати, що кохаєш когось, хто тобі просто наснився? Це божевілля! Ти закохалася в примару, у плід власної уяви!

   Ейрін теж піднялася, випрямляючись перед ним. Сфера всередині неї запульсувала, відгукуючись на його гнів, но вона придушила цей спалах.

 - А що, як це був не сон? - запитала вона тихим, проникливим голосом. - Що, як це було моє справжнє минуле, приховане під пеленою цього благополуччя? Ти просто нічого не розумієш, Кайане. Ти бачиш світ тільки з одного боку. Я ціную твою відданість, і ми можемо залишитися друзями... але розмови про заручини краще скасувати. Я не зможу відповісти на твої почуття так, як ти того заслуговуєш. Це буде брехнею, яка занапастить нас обох.

   Вона хотіла піти, відчуваючи, що розмова заходить у глухий кут, але Кайан перегородив їй шлях. Він схопив її за руку, розвертаючи до себе. В його очах читався біль, змішаний із відчаєм.

 - Чому ти так зі мною, Ейрін? За що ти караєш мене за свою фантазію? Я готовий на все заради тебе!

   Дівчина подивилася на нього печальним поглядом.

 - Чи зміг би ти відмовитися від усього світу заради мене? Від своєї сили, від безсмертя, від можливості розвиватися? Чи зміг би ти прийняти мою темряву, не намагаючись її виправити?