Розділ 45. Відлуння розбитого серця

   Миті, що настали після удару, розтягнулися у вічність, яка застигла в холодному повітрі шлюбних покоїв. Ейрін не дихала, вона все ще стискала руків'я кинджала, відчуваючи, як магічна сталь занурена в плоть того, хто був їй дорожчий за життя. Її щоками, залишаючи вологі доріжки, безупинно котилися сльози. Вона чекала на спалах, чекала на зцілювальне світло, чекала, що темрява обсиплеться попелом, залишивши перед нею колишнього Рейвена, вразливого, чистого й вільного. Але замість світла кімнату почала заповнювати задушлива і в'язка темрява.

   Рейвен повільно, лякаюче спокійно відсахнувся. Його обличчя, яке ще хвилину тому палало пристрастю, тепер перетворилося на маску з білого мармуру, на якій яскраво червоніла тонка цівка крові, що бігла з куточка рота. Він опустив погляд на свої груди, де з білого шовку сорочки стирчало перламутрове лезо, і раптом видав короткий, сухий смішок, від якого в Ейрін закам'яніла кров.

   Він охопив руків'я кинджала пальцями, і пролунав крижаний звук розірваної плоті. Рейвен вирвав зброю зі свого тіла одним різким рухом. У його кулаці кинджал, створений зі сліз і кохання, раптом спалахнув і розсипався мільярдами блискучих порошинок, які безслідно розтанули в тінях.

   Його очі спалахнули потойбічним полум'ям. Навколо нього закрутилася, здимаючись, важка й отруйна магія владики. Він криво усміхнувся, дивлячись на Ейрін із такою нелюдською скорботою, що вона мимоволі відступила.

 - Ти схибила, Ейрін, - прохрипів він, і в його голосі почувся рокіт бурі, що насувалася. - Усього пара міліметрів від серця… Того самого серця, яке в цьому світі билося з такою силою тільки для тебе.

   Він зробив крок уперед, і підлога під його ногами вкрилася тріщинами.

 - Я кохав тебе більше за власне життя. Я довірив тобі свою душу, коли вона була оголена й зранена. І ти вирішила так віддячити мені… у нашу першу шлюбну ніч? Ти заради цього погодилася вдягнути сукню? Заради цього брехала мені біля вівтаря?

   Ейрін судомно змахнула сльози, намагаючись знайти в собі залишки тієї рішучості, що вела її руку.

 - Ти монстр, Рейвене! - вигукнула вона, і її голос зірвався. - Я бачила, що ти зробив в обідній залі! Ти вбив людей, і ти вбиватимеш знову! Ти насичуєшся темрявою, ти п'єш її як вино! Скоро ти остаточно станеш владикою драконів, і жага помсти спалить цей світ дотла. Я хотіла врятувати тебе від самого себе!

   Рейвен завмер. Його погляд став жорстким, майже сповненим ненависті. Вперше за весь час їхнього знайомства він дивився на неї не як на кохану, а як на найлютішого ворога.

 - Я тримав цього монстра всередині тільки заради тебе! - прогарчав він, і хвиля магії відкинула важкі портьєри до стін. - Я стримував його ланцюгами, які кував зі свого кохання! Я думав, що якщо ти будеш поруч, якщо ти приймеш мене, я зможу змінитися. Але раз навіть зараз, коли я віддав тобі все, ти бачиш у мені тільки темряву…

   Він зробив різкий вдих, і його аура розширилася, заповнюючи всю кімнату.

 - Якщо мої страхи для тебе, це єдина реальність, тоді я дам цій темряві волю. Нехай твої передбачення збудуться. Нехай твій страх нарешті буде виправданий.

   Він скинув руку, і Ейрін відчула, як невидима, крижана хватка зімкнулася на її горлі. Вона захрипіла, намагаючись вчепитися в порожнечу. В очах потемніло. Спалах багрової магії засліпив її, і свідомість залишила дівчину. Вона обм'якла, падаючи в руки Раміза, який забіг до покоїв на гамір магічного вибуху.

   Рейвен стояв над нею, його груди важко здіймалися, а рана затягувалася просто на очах, поглинаючи чорні нитки магії.

 - Замкни її в кімнаті, - наказав він Рамізу крижаним тоном. - Запечатай усі вікна й двері своєю кров'ю і моєю магією. Вона не повинна вийти. Ніколи.

 - Мій принце! - Раміз із жахом дивився на закривавлену сорочку господаря. - Вона намагалася вбити вас! Чому ви все ще прощаєте їй це? Її треба знищити, вона змія на ваших грудях! Ваша любов дає їй можливість завдавати ударів, які не під силу цілим арміям!

   Рейвен повільно повернув голову. Його очі горіли такою люттю, що воєначальник мимоволі схилив голову.

 - Наказ. Має. Бути. Виконаний, - пророкотав він.

   Коли Раміз відніс непритомну Ейрін, Рейвен залишився один серед руїн покоїв. Він заплющив очі й уперше за довгі роки перестав чинити опір шепоту безодні. Він закликав найтемнішу магію, яку так довго й болісно стримував заради Ейрін. Чорні потоки енергії окутали його, виліковуючи плоть і зрощуючи тканини, але вони були безсилі перед пораненим серцем. Серцем, яке було не просто поранене підступно, а просякнуте отрутою зради.

   Ейрін прийшла до тями від пронизливої тиші. Вона лежала на ліжку у своїй кімнаті, все ще в тій самій білосніжній весільній сукні, яка тепер здавалася їй похоронним саваном. На поділі вона помітила бурі плями його крові.

   Вона підхопилася, підбігла до дверей, але було замкнено. Вікна не піддавалися, вони немов зрослися з кам'яними рамами, вкриті мерехтливою фіолетовою в'яззю охоронних заклять. Вона була в пастці.

 - Чому? - шепотіла вона, сповзаючи на підлогу й обхоплюючи голову руками. - Чому кинджал не спрацював? Сфера була повною, кохання було істинним… Де я припустилася помилки?

   Вона притиснула руки до грудей, волаючи до залишків перламутрової енергії всередині себе. І в цю мить простір кімнати взявся брижами. Перед нею знову постала богиня, та сама примарна постать із підводного храму. Вона дивилася на Ейрін із м'якою, майже сумною усмішкою, схиливши голову набік.

 - Чому ти обрала вбивство, дитино, а не зцілення? - тихо запитала вона. Голос її звучав прямо у свідомості Ейрін, перекриваючи шум крові у вухах. Ейрін розгубилася.

 - Хіба… хіба кинджал не був зціленням? Ти сказала, що сльоза й кохання створять зброю проти монстра!

   Богиня зітхнула, і її образ на мить укрився серпанком.

 - Зброя, це не завжди те, що проливає кров. Хіба удар у серце зміг би зберегти йому життя? Ти хотіла знищити темряву, убивши носія. Хіба ти не винесла урок із випробування, де ви були Дрейком та Елеонорою? Там ви врятувалися, бо стали щитом одне для одного, а не мечем.