Розділ 42. Кубок відплати

   Ранній ранок у покоях правителя був наповнений тишею, що переривалася лише мірним тіканням підлогового годинника та важким диханням Рейвена. Він майже відновився: блідість усе ще загострювала його риси, але в очах знову засвітився той самий сталевий блиск, який змушував підлеглих завмирати на місці. Він сидів у масивному дубовому кріслі, поклавши руки на різьблений стіл. Навпроти нього, нерухомий як скеля, стояв Раміз.

   Рейвен щойно закінчив свою розповідь. Він розповів холодну й безжальну правду. Він повідав воєначальнику про випробування в печері. Про те, як їх із Ейрін затягнуло у вир забуття, і як там, усупереч усім законам магії, з’явилася Мілена.

 - Вона знала, хто я, Раміз, - тихо промовив Рейвен, і його голос вібрував від стримуваного гніву. - Вона зберегла пам’ять. У тому іншому світі вона була господинею, а Ейрін її служницею. Вона катувала її, насолоджуючись своєю владою. І коли я зробив свій вибір, вона вирішила вбити нас обох. Кинджал, який вона встромила в мене там, був лише прелюдією.

   Раміз слухав, і його обличчя ставало дедалі похмурішим. Він згадав день отруєння і те, як легко під тиском доказів повірив у провину Ейрін.

 - Отрута в обідній залі була фінальним акордом, - розказував далі Рейвен. - Мілена з’явилася у своїй кімнаті не одразу після того, як я відіслав її із зали. Вона прокралася на кухню, тож Ейрін не винна. Вона готувала ліки, які мали врятувати мене. Але ця змія скористалася моментом. Більше ніколи не стався до Ейрін як до винуватиці. Вона єдина причина, чому я все ще залишаюся людиною.

   Раміз вклонився, приймаючи важкість своєї помилки.

 - Мій принце, ми обшукали кімнату Мілени. Жодних артефактів, здатних захистити розум, знайдено не було. Ймовірно, вона встигла позбутися їх або заховати в лісі. Але... - воєначальник зробив паузу. - На поділі її рожевої сукні, в якій вона була вчора, наші шукачі знайшли мікроскопічні сліди тієї самої зміїної отрути. Вона була необережною. Ми не подали виду, що помітили бодай щось. Вона почувається в безпеці.

   Рейвен підвівся. Він почав повільно походжати кімнатою, і кожен його рух нагадував ходу хижака, який уже намітив жертву і тепер лише чекає слушної миті для стрибка.

 - Добре, - процідив він. - Якщо вона хоче грати в переможницю, ми дамо їй цю роль. Слухай мій наказ. Негайно відправ вітальне запрошення батькам Мілени. Запроси їх на звану вечерю завтра ввечері. Нехай з’являться всією родиною. Вони мають думати, що я вирішив остаточно пов’язати свою долю з їхнім родом. Нехай у Мілени з’явиться хибне почуття тріумфу й абсолютної безпеки.

 - А панна Ейрін? - запитав Раміз.

 - Ейрін нічого не говорити, - Рейвен на мить зупинився, і в його погляді промайнула тінь болю. - Тримай її під замком. Стеж, щоб вона не втекла і не спробувала втрутитися. Я не хочу, щоб вона бачила те, що має відбутися. Поки я не розквитаюся зі змовниками, вона має бути поза грою. І ще... Раміз, мені потрібна сила. Тіло ще слабке після отрути. Відправ загоничів у ліс. Мені потрібні кілька демонів. Темрява всередині мене вимагає підживлення.

   Раміз прийняв наказ. Він знав, що сперечатися марно. Воєначальник вклонився і вийшов, залишивши Рейвена одного. Хлопець підійшов до вікна, дивлячись на сонце, яке золотило верхівки дерев.

 - Пробач, Ейрін, - прошепотів він у порожнечу. - Але так буде краще. Так буде правильно. Чим менше в мені зараз магії, тим слабше тіло. А мені потрібна міць, щоб вирвати корінь цієї гнилі раз і назавжди.

   Наступний день настав лякаюче швидко. Сонце огортало замок теплим золотом, створюючи ілюзію миру та спокою. Слуги копошилися у дворі, натираючи срібло й прикрашаючи обідню залу гірляндами з пізніх квітів. Мілена й справді поводилася так, ніби світ уже лежав біля її ніг. Вона походжала коридорами з високо піднятою головою, роздаючи розпорядження слугам, які більше не сміли їй суперечити. В її голові вже звучали фанфари, і вона була впевнена, що сьогодні ввечері Рейвен оголосить про їхні заручини.

   Рейвен кілька разів поривався навідатися до Ейрін, його рука завмирала на дверній ручці її покоїв, але він стримував себе. Він знав її занадто добре. Ейрін розумна й прониклива, вона одразу відчує фальш у його голосі. Вона щось зробить, спробує зупинити його від того кривавого фіналу, який він запланував. А поки його вороги дихали спільним із ним повітрям, він не міг дозволити їй знову опинитися втянутою в цей вир.

   Гості прибули пообіді. Батьки Мілени, люди чванливі й жадібні, приїхали в розкішній кареті. Їх розмістили в окремому крилі замку і, за наказом Рейвена, дозволили їм вільно пересуватися територією. Принц хотів, щоб вони розслабилися, щоб відчули себе господарями в цьому домі. Мілена провела весь день із матір’ю та батьком, натхненно розповідаючи про те, чого насправді між нею та принцом не було. Вона брехала про його пристрасні зізнання, про його каяття за минулі образи, і її батьки охоче вірили, уже підраховуючи майбутні прибутки від союзу зі спадкоємцем.

   І ось настав час званої вечері. Обідня зала виблискувала. Магічні світильники розливали м’яке й тепле світло, а стіл ломився від вишуканих страв, приготованих найкращими кухарями. Рейвен сидів на чолі столу, блідий і величний. Він майже не торкався їжі, списуючи це на слабкість після нещодавньої хвороби.

 - Їжте, прошу вас, - тихим і вкрадливим голосом промовив він, обводячи гостей поглядом. - Мої кухарі перевершили себе сьогодні.

   Гості їли з жадібністю, ніби їх не годували тиждень. Мілена сиділа по праву руку від нього, сяючи в смарагдовій сукні, і час від часу кидала на Рейвена багатозначні погляди. І тут він почав свою гру.

 - Знаєте, - заговорив він, і його голос раптово став нижчим, вібруючи від прихованої загрози. - Це особливі страви. Я наказав приготувати їх спеціально для вас, із тією ж... родзинкою, яку так люб’язно привнесла в моє життя ваша донька.

   У залі миттєво повисло важке й липке мовчання. Виделки завмерли в повітрі. Мілена спочатку подивилася на нього з усмішкою, очікуючи на якесь романтичне зізнання, але раптом її обличчя спотворилося. Вона схопилася за горло, відчуваючи, як усередині розливається знайомий і роздираючий вогонь.