Розділ 38. Сльоза зради та світло істини

   Перші промені холодного ранкового сонця пробилися крізь важкі оксамитові штори, розкресливши кімнату золотистими смугами. Ейрін розплющила очі, відчуваючи незвичну важкість у тілі, немов відгомони тієї примарної смерті в іншому світі все ще тягнули її до землі. Але поруч було тепло. Вона повернула голову і зустрілася поглядом із Рейвеном. Він не спав, сидів у кріслі, так само стискаючи її руку, пильний і зосереджений, як хижак, що охороняє свій найцінніший скарб.

 - З добрим ранком, - тихо промовив він, і на його обличчі промайнула тінь щирої, м'якої усмішки, яку він дозволяв бачити тільки їй.

 - Ти зовсім не відпочивав, - прошепотіла Ейрін, підводячись на ліктях.

 - У цьому світі в мене занадто багато ворогів, щоб я міг дозволити собі заплющити очі надовго, - Рейвен підвівся, розправляючи плечі. - Зараз мені потрібно йти. Раміз уже чекає. Я дав розпорядження обшукати покої Мілени та перевірити її особисті речі. Ми знайдемо той артефакт, який дозволив їй зберегти пам'ять у печері. А ти... готуйся до сніданку. Сьогодні в обідній залі відбудеться серйозна розмова. Пора зірвати всі маски.

   Ейрін сіла, поправляючи розпатлане волосся. Спогади про випробування нахлинули на неї, змушуючи серце битися частіше. Вона згадала не лише біль, а й ту чистоту почуттів, яку вони пережили, будучи Дрейком та Елеонорою.

 - Рейвене, почекай, - гукнула вона його біля самих дверей. Він обернувся. - Будь ласка... більше не поглинай демонів. Там, в образі Елеонори, я немов заново відкрила знання свого роду. Я виудила з глибин пам'яті рецепт відвару, який може приглушити цю страшну залежність від темної магії. Він допоможе тобі тримати монстра під замком без поглинання чужих душ.

   Рейвен завмер, уважно дивлячись на неї. В його очах відбилася боротьба, але потім він повільно кивнув.

 - Я спробую, Ейрін. Якщо це дасть нам шанс на нормальне майбутнє, я зроблю це.

   Коли він пішов, Ейрін занурилася у болісні збори. Її руки тремтіли, коли вона застібала ґудзики на сукні. Звідки в Мілені стільки отрути? Вони росли разом, ділилися таємницями, і нехай ніколи не були по-справжньому близькими через кепський характер кузини, Ейрін ніколи не думала, що та здатна на холоднокровне вбивство. Ненависть Мілени була відчутною, вона була давнішою і глибшою, ніж прості ревнощі до принца. Це була жага влади, помножена на уражене самолюбство.

   Обідня зала замку зустріла їх гнітючою тишею. Стіл був накритий на трьох, але срібло та вишукані страви здавалися тут зайвими. Рейвен сидів на чолі столу, а його обличчя перетворилося на непроникну маску. Ейрін зайняла своє місце по праву руку від нього.

   Мілена увійшла останньою. Вона була вдягнена у бездоганну шовкову сукню, волосся вкладене у складну зачіску, але блідість шкіри та нервове сіпання пальців видавали її з головою. Вона намагалася здаватися спокійною, навіть ввічливою. Та коли її погляд перетинався з поглядом Ейрін, у ньому спалахували іскри такої злоби, що повітря починало іскрити.

   Сніданок проходив у мовчанні, яке переривалося лише брязкотом приборів. Нарешті Рейвен відставив келих і подивився прямо на кузину.

 - Розповідай, Мілено, - його голос пролунав як удар батога. - Як так сталося, що ти опинилася в нашому випробуванні? І не сподівайся на магічний збіг. Занадто багато факторів свідчать проти тебе.

   Мілена завагалася, а її пальці судомно стиснули серветку. Вона зрозуміла, що він не просто здогадується, він упевнений. Брехня мала бути майстерною, щоб хоч на мить заколисати його пильність. Вона важко зітхнула і підняла на нього очі, повні фальшивого каяття.

 - Я... я не хотіла нічого поганого, Рейвене, - почала вона тремтячим голосом. - Увечері після приїзду мені було неспокійно. Я вийшла подихати повітрям і побачила дивне блакитне світло, що струменіло з-під землі, з тієї старої печери. Я пішла подивитися, боялася, що це якась пастка для тебе... І ледь я ступила всередину, як мене затягнуло у вир магії. Я навіть отямитися не встигла, як прокинулася в тілі іншої дівчини, в якомусь чужому місці.

 - І як же ти змогла зберегти свої спогади? - крижаним тоном запитав Рейвен. - Ми з Ейрін забули все. А ти діяла так, ніби знала кожен наш крок. І чому ти була такою жорстокою з нею? Чому ти підняла на нас кинджал?

   Мілена зрозуміла, що брехня про пам'ять не пройде. Вона змінила тактику, вирішивши змішати правду з божевіллям.

 - Так, я пам'ятала! - вигукнула вона, і її обличчя спотворилося. - Мене розривали ревнощі! Я бачила, як ти дивишся на неї навіть там, будучи принцом! А те тіло... тіло Майлі... воно було напитане темною енергією того дому. Воно штовхало мене на вчинки, які я не могла контролювати! Я була немов у маренні!

 - Ти брешеш, - твердо перервала її Ейрін. - Я бачила твій погляд перед тим, як ти вдарила. В ньому не було марення. В ньому був розрахунок.

   Мілена хотіла щось відповісти, її губи вже викривилися для чергового виправдання, але в цей момент Рейвен раптово схопився за груди. Його обличчя побіліло, дихання стало переривчастим і хрипким.

 - Темрява... - видавив він. - Вона вимагає...

   Жага, підживлена стресом і гнівом, наступила раптово й безжально. Тіло Рейвена, звикле до поглинання сили, почало бунтувати. Його очі почали сіпатися червоним світінням, а вени на шиї здулися.

 - Рейвен! - Ейрін схопилася, перекинувши стілець. - Тримайся! Я зараз, я швидко! Я приготую те зілля, про яке казала! Воно притупить жагу!

   Вона кинулася геть із зали, і її кроки швидко стихли в коридорі, що ввів до кухні. Мілена залишилася сидіти на місці, спостерігаючи за муками хлопця. В її очах не було жалю, тільки крижаний, розважливий блиск. Вона зрозуміла, що це її єдиний шанс.

 - Подивися на себе, Рейвен, - прошепотіла вона, підходячи ближче. - Ти монстр. Вона ніколи не прийме тебе таким. Вона буде вічно напувати тебе своїми травками, намагаючись перетворити хижака на кімнатного пса. А я... я готова дати тобі все. Я прийму твою темряву, я стану твоєю силою!