Розділ 33. Уламки пам'яті в кришталевому відображенні

   Світ народжувався з в'язкої, сірої імли. Перше, що відчула Елеонора, саме так тепер звучало її ім'я в голові, як єдина тверда опора в порожнечі, це холод жорсткого матраца і запах дешевого мила. Вона розплющила очі, мружачись від різкого ранкового світла, що пробивалося крізь вузьке горищне вікно. Тіло ломило, ніби після важкої праці, якої вона не пам'ятала. Хто вона? Звідки прийшла? У пам'яті зяяла величезна діра, заповнена лише уривками дивних снів про блакитну воду і шепіт зірок. Але часу на роздуми не було.

 - Вставайте, ліниві дівки! Живіше! - громоподібний голос економки, місіс Ґрін, прорізав тишу комірчини.

   Елеонора підхопилася, натягуючи на себе грубу сіру сукню і накрохмалений білий передник. Її руки діяли механічно, звично зав'язуючи вузли, хоча розум усе ще метався в пошуках відповідей. Вона була служницею. Це було її життя. Так їй говорили стіни цього дому, так шепотіла шорстка підлога під босими ногами.

   Вона спустилася на кухню останньою, намагаючись не привертати уваги. Там уже зібралися всі слуги: кухарі, лакеї та покоївки. Місіс Ґрін, масивна жінка з обличчям, що вічно виражало крайнє незадоволення, походжала перед строєм, заклавши руки за спину.

 - Сьогодні важливий день для дому! - проголосила вона, і її голос вібрував від важливості моменту. - До обіду прибуде принц Дрейк. Він їде з дальніх земель, щоб познайомитися з нашою молодою господинею Майлі. Якщо хтось із вас посміє схибити, якщо на паркеті залишиться бодай порошинка, а в повітрі бодай крапля кухонного чаду, ви вилетите звідси без рекомендацій!

   При згадці про господиню Майлі по рядах служниць пройшов ледь помітний трепет. Усі знали круту вдачу господарської доньки. Елеонора опустила голову, відчуваючи, як усередині зароджується безпричинний страх.

 - Елеоноро! - гаркнула економка. - Ти сьогодні завідуєш прибиранням у покоях господині Майлі. Вона вимагала, щоб штори були замінені на нові, а срібло натерте до блиску. І бережи тебе небо викликати її гнів. Ти знаєш, як вона не любить повільність.

   Дівчина вклонилася, відчуваючи, як холоднішають пальці. Господиня Майлі завжди виділяла її з-поміж інших, і далеко не милістю. Удари по руках, щипки та нескінченні образи були звичайною справою. Елеонора не знала, чим заслужила таку ненависть, але вона приймала її як належне, як частину своєї безрадісної долі.

   Піднявшись на другий поверх, Елеонора обережно прочинила важкі двері до спальні господині. Кімната потопала в розкоші: шовк, оксамит, флакони з дорогими парфумами, аромат яких паморочив голову. Майлі сиділа перед величезним дзеркалом.

   Майлі, яка в іншому світі була Міленою, не втратила пам'яті. Важкий золотий браслет на її зап'ясті, прихований мереживом рукава, пульсував магією, зберігаючи ясність її розуму. Вона бачила служницю, що увійшла, і її губи викривилися в хижій усмішці. Портал дав їй шанс, про який вона й мріяти не сміла. Помінятися ролями, стерти особистість суперниці й втоптати її в бруд так, щоб та ніколи не підняла голови.

 - Знову ти плетешся як черепаха, нікчемо! - Майлі різко обернулася. - Розсувай штори, я хочу бачити сад! І не смій дихати так голосно, у мене від тебе мігрень.

   Елеонора поспішила до вікна. Варто було їй потягнути за важкий шнур, як до кімнати увірвалося яскраве світло. Майлі зажмурилася і тут же вибухнула новою тирадою.

 - Ти хочеш мене засліпити?! Дурепо! Готуй купальню, негайно! І додай туди олію гіркого мигдалю. Якщо вода буде занадто гарячою чи занадто холодною, я видеру тобі все волосся, клятвено обіцяю! І щоб до вечора я тебе не бачила, не смій потрапляти мені на очі, поки не приїде принц. Ти ображаєш мій погляд своїм убогим виглядом.

   Елеонора мовчки вклонилася, відчуваючи, як на очі навертаються сльози. Чому в цій красивій дівчині стільки отрути? Вона поспішила до купальні, наповнюючи мармурову чашу водою потрібної температури. Коли все було готово, Майлі увійшла, недбало скидаючи шовковий халат. Елеонора підхопила його, щоб повісити на спинку стільця, але в цей момент рука господині злетіла вгору.

   Дзвінкий ляпас луною відбився від кахельних стін. Елеонора похитнулася, притискаючи долоню до палаючої щоки.

 - Ти як поклала халат, дурепо?! - прошипіла Майлі. - Він помнеться! Вибачайся!

 - Пробачте, господине... Я не хотіла... Винна... - Елеонора схилилася в низькому поклоні, відчуваючи, як по щоці котиться сльоза.

 - Забирайся з очей моїх! - Майлі вказала на двері.

   Увесь день будинок гудів, як наляканий вулик. Елеонора працювала не покладаючи рук, чистила підсвічники, відтирала плями, яких не було, і допомагала на кухні. І ось, коли сонце почало клонитися до заходу, з боку під'їзної алеї почувся тупіт копит.

   Елеонора на мить завмерла біля вікна в коридорі. Серце її забилося так сильно, що стало боляче дихати. До ґанку під'їжджали сліпучо-білі карети із золотими гербами. З першої карети вийшов чоловік. Високий, широкоплечий, у бездоганному білому парадному камзолі. Його довге чорне волосся підхопив вітерець, оголюючи вольове обличчя.

   Це був принц Дрейк. Він виглядав як живе божество, як втілення сили і влади. Але не це вразило Елеонору. Дивлячись на нього крізь скло, вона відчула дивний, болісний поштовх у грудях. Склалося враження, ніби глибоко всередині неї, під шарами забуття, закричала душа, яка впізнала свого господаря.

 - Елеоноро! - голос місіс Ґрін вирвав її з заціпеніння. - Що ти там застигла? Живо бери тарілку з фруктами і неси до обідньої зали. Батьки господині й принц сідають за стіл. І пам'ятай, один зайвий рух і ти покійниця!

   Дівчина взяла важке срібне блюдо, на якому були викладені виноград, інжир і персики. Ноги її не слухалися. Вона не хотіла туди йти, боялася зіткнутися з господинею на очах у цього прекрасного принца. Але вибору не було.

   Вона увійшла до зали безшумно, як тінь. За довгим столом сиділи батьки Майлі, сама Майлі, що сяяла в смарагдовій сукні, і він, принц Дрейк. Він сидів прямо навпроти входу, і коли Елеонора увійшла, його погляд на мить ковзнув по ній.