Розділ 31. Холод відчуження

   Ранок у замку почався з важкого, в’язкого туману, який заповзав у відчинені вікна і лип до стін, немов передвісник біди. Ейрін майже не спала. Всю ніч вона бачила перед очима самовдоволене обличчя Мілени та уявляла Рейвена в тій купальні, самотнього, оповитого парою й сумнівами. Вона корила себе за різкість у саду, але водночас знала, що не може брехати собі. Якщо він обере шлях темряви, їхнє майбутнє перетвориться на попіл.

   Щойно перші промені сонця торкнулися холодних плит коридору, Ейрін уже була біля дверей його покоїв. Вона хотіла руйнувати цю стіну недорозуміння, що виникла між ними. Вона хотіла сказати, що її страх, це лише зворотний бік її любові, що вона боїться втратити його душу, а не його силу.

   Але варто було їй потягнутися до масивної дверної ручки, як двері відчинилися. З покоїв знову вийшла Мілена. На ній була свіжа сукня персикового кольору, волосся було вкладене з особливою ретельністю, а на обличчі сяяла та сама задоволена, сита усмішка, яка змусила Ейрін похолодіти.

 - Знову ти? - Мілена підняла брову, перегороджуючи шлях кузині. - Ти занадто рано. Рейвен снідає, він зайнятий і просив його не турбувати. Він нікого не приймає.

   Ейрін зціпила зуби, намагаючись зберігати самовладання.

 - Я прийшла поговорити з ним, тож іди з дороги. Це особиста справа, яка не стосується служниць.

   Мілена не ворухнулася. Навпаки, вона випрямилася, і в її очах блиснула торжествуюча іскра.

 - Служниця я чи ні, але саме я була з ним учора ввечері. Саме я слухала його скарги на твою вічну холодність та повчання. Ти знову хочеш увійти туди, щоб вичитувати його й учити жити? Читати мораль людині, яка щойно повернула собі трон?

   Ейрін зробила крок уперед, але кузина стояла твердо.

 - Послухай, - отруйно продовжувала Мілена. - Сьогодні мають прибути важливі посли із сусідніх земель. Намічається серйозна розмова, від якої залежить доля цього союзу. Ти хочеш увірватися й зіпсувати йому настрій своїми претензіями? Якщо ти спровокуєш його на гнів, наслідки ляжуть на плечі всього королівства. Тобі цього хочеться?

 - Чого ти добиваєшся, Мілено? - Ейрін подивилася їй прямо в очі, намагаючись розгледіти дно цієї безодні награності. - Навіщо тобі все це? Ти ж знаєш, хто він. Ти бачила його темряву.

   Мілена примружилася, і її голос став тихим, як зміїне шипіння.

 - Якщо твій хлопець тебе не влаштовує таким, який він є, то я з радістю займу місце королеви поруч із ним. Мене в ньому все влаштовує. Я не збираюся читати йому лекції про добро і зло. Він сила, він влада, і він дозволяє приходити саме мені, тоді як тебе він навіть не кличе. Хіба ти сама не розумієш, що це означає? Його тягне до того, хто його приймає, а не до того, хто його судить.

   Вона зробила паузу, насолоджуючись блідістю на обличчі Ейрін.

 - Але якщо ти так прагнеш ускладнити йому життя, тоді заходь. Іди й зроби свою справу. Побудь його совістю ще раз. Це тільки сильніше зблизить нас, бо після твого відходу він знову покличе мене, щоб забутися.

   Мілена розвернулася і, легко шелестячи сукнею, пішла коридором. Ейрін залишилася стояти біля дверей. Її рука завмерла в повітрі, так і не торкнувшись дерева. Слова кузини, якими б брехливими вони не були, поцілили в саму ціль. Ейрін побоялася, що її поява зараз дійсно лише поглибить конфлікт. Вона почувалася зайвою, витісненою з життя людини, заради якої ризикнула всім. Постоявши ще хвилину в тиші, вона розвернулася і пішла.

   Минуло кілька годин. Ейрін сиділа в далекому кутку саду на кам'яній лаві, прихованій чагарниками квітучого жасмину. Вона намагалася зосередитися на книзі, але рядки розпливалися перед очима. Раптом з боку парадного входу почувся шум.

   Вона підвелася й побачила, як у внутрішній двір заїхали три багаті карети, запряжені вороними кіньми. З'явилися люди в дорогих камзолах, оторочених хутром, та у важких золотих ланцюгах. Це були ті самі посли. Рейвен вийшов їх зустрічати. Він виглядав чудово і лякаюче водночас. Поруч із ним, як завжди, йшов Раміз, чий суворий вигляд вселяв повагу. Але по іншу руку від Рейвена йшла Мілена.

   Ейрін ледь не скрикнула від обурення. Кузина поводилася зовсім не як особиста служниця, якою вона назвалася. Вона йшла з гордо піднятою головою, м'яко усміхалася гостям і час від часу схилялася до вуха Рейвена, щось нашіптуючи. Вона поводилася як кохана жінка правителя, як його негласна радниця й опора.

   Посли обмінялися з Рейвеном церемонними уклонами. Мілена кинула мимохідь переможний погляд у бік саду, туди, де, як вона знала, могла ховатися Ейрін. Цей погляд був гострішим за кинджал. Потім уся процесія зникла за масивними дверима замку.

   Ейрін відчувала, як усередині неї закипає гірка образа. Вона не розуміла, як Рейвен міг дозволити цій грі зайти так далеко. Невже він не бачить її притворства? За пів години із замку вийшов Раміз. Він виглядав стурбованим і кудись поспішав. Ейрін перехопила його на перехресті стежок.

 - Рамізе! Почекай! - вона майже перегородила йому шлях.

   Воєначальник зупинився, на його обличчі відбилася суміш утоми й співчуття.

 - Панно Ейрін... Пробачте, я дуже поспішаю. Потрібно підготувати конвой.

 - Рамізе, скажи мені, що відбувається з Рейвеном? - Ейрін не приховувала болю в голосі. - Чому він дозволяє Мілені бути поруч на офіційних зустрічах? Чому він уникає мене, наче я його ворог?

   Раміз важко зітхнув і відвів погляд. Він явно почувався не у своїй тарілці.

 - Пан дуже втомився. На його плечі звалилося занадто багато справ за один тиждень. Відновлення земель, переговори, загрози... Проблеми потрібно вирішувати негайно. Зрозумійте, йому зараз не до душевних розмов.

 - Але Мілена... - почала вона.

 - Їй він довіряє прості доручення, і вона не ставить зайвих запитань, - Раміз знову зітхнув. - Послухайте моєї поради, не варто зараз турбуватися. Все буде добре. Нехай цей складний час просто мине. Потерпіть трохи, поки буря вляжеться.