Глава 38. Полювання

Перші кулі вдарили по стовбурах дерев.

Тріски розлетілися в різні боки.

— Не зупиняйтеся! — крикнув Андрій.

Микита біг так швидко, як тільки міг.

Позаду було чути голоси.

— Ліворуч!

— Вони побігли до струмка!

— Не дайте їм відірватися!

Петро різко звернув убік.

— До води!

Усі кинулися за ним.

За кілька хвилин вони вибігли до вузького струмка.

— Переходимо по камінню! — наказав Петро.

Вони швидко перестрибнули на інший берег, намагаючись не залишити чітких слідів.

Андрій спеціально пройшов ще кілька метрів руслом струмка.

— Це зіб'є їх зі сліду, — пояснив він.

Погоня не вщухала.

Та постріли стали рідшими.

— Вони економлять набої, — прошепотів Василь.

— Або хочуть узяти нас живими, — відповів Петро.

Ця думка змусила всіх пришвидшити крок.

Минуло ще двадцять хвилин.

Група сховалася серед густих ялин.

Усі важко дихали.

Микита сперся на дерево.

Серце калатало так сильно, що він майже не чув нічого іншого.

Раптом Андрій підняв руку.

Тиша.

Лише вітер гойдав верхівки дерев.

Жодних голосів.

Жодних кроків.

— Відірвалися? — тихо запитав Микита.

Андрій не поспішав відповідати.

Він уважно оглянув ліс.

Потім повільно опустив автомат.

— Схоже...

Так.

Петро видихнув.

— Повертаємося до табору.

Ми дізналися достатньо.

До воріт вони дісталися вже надвечір.

Люди одразу зрозуміли, що сталося.

На одязі були подряпини.

Обличчя втомлені.

Андрій коротко доповів:

— Ми знайшли їх.

Вони знайшли нас.

Тепер це питання часу.

У таборі знову почали зміцнювати оборону.

Микита допомагав носити колоди.

Під час роботи він помітив Дениса.

Той поводився дивно.

Постійно озиртався.

Нервово стискав щось у кишені.

А коли їхні погляди зустрілися, Денис швидко відвернувся.

Увечері Микита випадково побачив, як Денис непомітно підійшов до задньої частини паркану.

Озирнувся.

І поклав під камінь маленький згорнутий клаптик паперу.

Потім швидко пішов, ніби нічого не сталося.

Микита залишився стояти в тіні.

Він не став одразу піднімати тривогу.

Спочатку хотів переконатися, що саме побачив.

Але в душі вже зародилася підозра.

Можливо...

Зрадник був набагато ближче, ніж вони думали.