Дотик прийшов не ззовні, а зсередини.
Скляний відчув його за очима, там, де мала жити пам'ять. Щось незмірно велике й терпляче розгортало його, як книгу, яку тримають обережно, бо вона стара. Чужа увага ковзнула вниз першою сторінкою, другою, десятою. Пальців він не бачив, проте чув їхній шелест.
[Зовнішній запит: читання пам'яті.] [Сектор 1… порожньо.] [Сектор 2… порожньо.] [Сектор 3… порожньо.]
Шелест пришвидшився. Те, що гортало, вже не перебирало сторінки, а розкидало їх, вивертало корінець і трусило книгу, мов скриньку, з якої мала випасти монета. Скляний упав на коліна. З носа на губу скотилося щось тепле й солоне. Він стиснув кулаки так, що зап'ясток із обідком заломило, і вперся в порожнечу всередині себе, як упираються плечем у двері.
«Там нічого немає, — подумав він, і це вперше прозвучало не як скарга. — Шукай скільки хочеш».
[Особлива властивість «Чиста сторінка»: об'єкт не містить записів.] [Сканування перервано джерелом.] [Опір ментальному впливу витримано. Воля +1.] [Воля: 10.]
Кільце хмар на півночі здригнулося й рушило далі, так само повільно, як досі. Тиск за очима зник. Скляний лишився стояти на колінах над урвищем, і нічний вітер студив мокрий від поту лоб.
Ірса сиділа біля прикритого вогнища, обхопивши себе руками, і просмолений плащ, що пахнув димом і жиром, ворушився на ній від дрібного тремтіння.
— Він відвернувся, — сказала вона так, ніби не вірила власним словам. — Він подивився на тебе й відвернувся.
— Не знайшов, що читати.
Вона довго розглядала його своїми золотими очима, а тоді витерла йому кров із губи краєм рукава, грубо, як витирають ніж.
— Коли Безсонний дивиться, живі тікають, — сказала вона. — А потім приходять ті, що вже не живі. На світанку рушаємо. Гнилий Брід за два дні на південний схід. Там є люди, які купують таких, як ти. І люди, які знають, що з такими робити.
Він не спитав, до кого з них вона його веде. Вона, здається, теж ще не знала.
Попіл на рівнині лежав так рівно, що здавався водою, яка забула, як текти. Ірса зупинилася на його краю й підняла руку з двома великими пальцями.
— Бачиш?
Скляний не побачив нічого. Потім за десяток кроків від них поверхня ледь здулася, наче під ковдрою перевернувся сплячий, і знову розгладилася.
— Попелюх, — сказала Ірса. — Плаває під попелом, як риба. Чує кроки, хапає за ногу й тягне вниз, де дихати нічим. Ми їх б'ємо заради печінки. Тобі вона знадобиться: кров у тебе тече, як у порізаного бурдюка.
— Як його бити, якщо він під землею?
— Ніяк. Треба, щоб він вистромився. — Вона всміхнулася кутиком рота, вперше за весь час. — Для цього потрібна приманка.
Приманкою був він. Ірса пояснила все швидко й сухо: важко ступати, кожен крок бити п'ятою, ніби ти поранений і дурний. Коли попіл під ногами пирхне, не тікати, а стояти. Попелюх, щоб укусити, мусить висунути морду, а за мордою, там, де луска сходиться в шов, у нього шия.
— А якщо не встигну?
— Тоді він затягне тебе по пояс, а я стрілятиму. — Вона знизала плечима. — Може, влучу в нього.
Він рушив у попіл. Сірий пил здіймався з-під п'ят і лип до порізаного стегна. На п'ятнадцятому кроці поверхня перед ним вибухнула. З попелу вирвалося щось приплюснуте, з мордою-лопатою, і сіра луска осипалася з нього, як стара фарба. Щелепи зімкнулися на литці.
Біль був такий, що світ на мить побілів. Ногу смикнуло вниз, і він провалився по коліно, як у трясовину.
[Здоров'я: 22/50.]
«Шов. За мордою».
Холодне, зосереджене, те саме, що підказало йому вчора, знову прокинулося десь під ребрами. На лусці за плескатою головою проступила темна риска, ледь помітна, наче хтось провів по ній вуглиною. Він ударив арматурою туди, але залізо ковзнуло, і тільки другий удар, дворучний, з усією вагою, пробив шов. Попелюх смикнувся й розтиснув щелепи.
[Ви вбили: Попелюх (рівень 2).] [Досвід: 25. Влучання у вразливу точку: +5.]
— Повільно, — сказала Ірса, коли він виповз на тверде. — Ти бив двічі. Другого разу в тебе не буде.
Другого попелюха він знайшов сам, ближче до полудня. Ступав важко й слухав. Цього разу він почув рух раніше, ніж поверхня здулася: глухий шурхіт, наче під ним тягли мішок. Коли морда вирвалася з попелу, нога вже була відсмикнута, а арматура вже падала. Риска спалахнула на лусці, і залізо ввійшло по самі руки.
[Ви вбили: Попелюх (рівень 2).] [Досвід: 25. Влучання у вразливу точку: +5.] [Досвід: 100/100.] [Рівень підвищено! Рівень: 2.] [Отримано вільні очки характеристик: 3.]
Тепло прокотилося тілом від потилиці до п'ят, наче він ковтнув гарячого. Біль у литці не зник, але притих і відступив.
Він довго дивився на три мерехтливі очки, а в голові крутилися обидва бої. Удар, який він пропустив, бо тіло зламалося б від третього такого. Шов, який не піддався з першого разу, бо руки не мали сили продавити луску. Жодне знання не підказувало йому, що вибрати. Підказував тільки біль.
Два очки він поклав у Витривалість, а одне в Силу.
[Сила: 5 | Спритність: 5 | Витривалість: 5 | Сприйняття: 6 | Воля: 10] [Максимальне здоров'я: 70.]
Ірса тим часом розпанахала попелюхові черево й вийняла темну слизьку печінку. Вона відрізала шматок і тицьнула йому.
— Жуй. Не ковтай одразу.
Печінка була така гірка, що зводило вилиці. Але кров на литці перестала сочитися й почала загусати, темніти, стягуватися кіркою.
Коли Ірса нахилилася перев'язати рану, він почув її серце. Воно билося швидко, удвічі швидше, ніж мало б, і на мить він злякався, що вона хвора.
— У тебе серце калатає, — сказав він.
— Це в тебе воно ліниве, — відповіла вона, затягуючи вузол. — Ніби спить.
Обвалений міст вони побачили надвечір. Дві бетонні опори стирчали з землі, наче обрубки рук, а між ними в чорну воду пірнали прольоти, переламані посередині. Річка внизу текла так повільно, що здавалася нерухомою, і від неї тягнуло тухлими яйцями.