Розділ XLII — Міст Білої Чаплі

Рейзан уже прокидався.

Новина про виїзд спадкоємця, схоже, випередила його самого.

На вулицях стояли люди.

Не натовпом посеред дороги.

Навпаки.

Вони відходили до стін.

Схиляли голови.

Дехто ставав навколішки.

Матері підтягували ближче дітей.

Старі дивилися довше за інших.

Айзек ішов поруч із Габріелем і намагався не озиратися.

— Дивне відчуття, — тихо сказав він.

— Яке?

— Вони навіть його не бачать.

Габріель подивився на закритий паланкін.

— Їм достатньо знати, що він там.

— Це нормально?

— Ти питаєш мене? Я ще тиждень тому лагодив піратський корабель.

— Справедливо.

Попереду прозвучав короткий наказ.

Колона трохи змінила стрій.

Такао опинився поруч.

Айзек кивнув на Масаюкі.

— Він спеціально їде позаду?

— Так.

— Щоб усі бачили, що Рейто головний?

— Щоб усі бачили, що Масаюкі-доно хоче, аби вони так думали.

Айзек глянув на нього.

— Є різниця?

— Тут — величезна.

Габріель зітхнув.

— Мені все більше подобається метал. Він хоча б не бреше про те, що він метал.

— Іноді бреше, — сказав Рюдзо.

Габріель повернув голову.

— Не псуй мені останню стабільну річ у житті.

За міською стіною людей стало менше.

Дорога пішла вздовж широкого каналу.

Поля залишилися праворуч.

Ліворуч тягнулися верби й низькі кам’яні мури.

Айзек спершу побачив білий камінь.

Потім шість округлих прольотів.

І тільки тоді зрозумів.

Міст Білої Чаплі.

Габріель теж упізнав.

Його усмішка зникла.

Рюдзо перестав говорити.

Навіть Такао, який до цього дивився на людей обабіч дороги, підняв очі.

Паланкін продовжував рухатися.

Саме тут він мав зламатися.

Хаято підняв руку.

Колона сповільнилася.

Не зупинилася.

На дальньому березі чекали кілька людей дому Нефритового Дракона.

Звичайна охорона маршруту.

Принаймні так мало виглядати.

Айзек перевів погляд на міст.

І світ навколо мимоволі став складнішим.

Кам’яні блоки.

Вапняний розчин між ними.

Металеві скоби всередині старих ремонтних швів.

Цвяхи в паланкіні.

Дерев’яні жердини.

Штифти.

Петлі.

Зброя.

Він ще не активував Перстень.

Райдужки залишалися синіми.

Але після завершення порожнього циклу йому вже не потрібно було змушувати себе шукати матерію.

Вона була там постійно.

На самому краю сприйняття.

Габріель пішов ближче до паланкіна.

Айзек наздогнав.

— Що?

— Нічого.

— У тебе обличчя не «нічого».

— Я хочу почути.

— Що?

— Нічого.

Айзек помовчав.

— Це був найгірший діалог за сьогодні.

— Якщо штифт трісне, я почую.

— Він не трісне.

— Саме це я й хочу почути.

Перші носії ступили на міст.

Крок.

Другий.

Паланкін плавно хитнувся.

Кам’яна поверхня тут була нерівнішою.

Перший стиковий шов.

Жердини здригнулися.

Габріель не кліпав.

Тук.

Один із носіїв ступив на виступ.

Паланкін коротко просів праворуч.

Габріель тихо сказав:

— Один.

Айзек повернув голову.

— Що?

— Тут перший штифт уже мав почати ламатися.

Вони йшли далі.

Айзек раптом зрозумів, що теж слухає.

Хоча міг просто відчути метал.

І не робив цього.

Це було випробування Габріеля.

Його робота.

Наступний стик.

Удар.

Паланкін хитнувся сильніше.

Десь усередині щось тихо клацнуло.

Габріель різко підняв голову.

Айзек уже простягнув свідомість до штифтів.

Цілі.

Клацнув внутрішній декоративний елемент.

Габріель видихнув.

— Два.

— Це було не кріплення.

— Знаю.

— Ти зблід.

— Я поранений.

Айзек подивився на нього.

Габріель скривився.

— Не починай.

Вони дісталися середини мосту.

Саме тут старі штифти мали отримати найбільше навантаження.

Габріель дивився лише вниз.

Рюдзо — теж.

Хаято дивився вперед.

Такао — взагалі не на паланкін.

Айзек помітив це.

Погляд Такао ковзав по заростях уздовж каналу.

По низькій покрівлі складської будівлі.

По схилу.

По двох рибалках нижче за течією.

Ніби саме падіння спадкоємця цікавило його найменше.

Ще один удар.

Жердини здригнулися.

Штифти витримали.

Паланкін продовжив рух.

Габріель тихо видихнув.

— Все.

Рюдзо подивився на нього.

— Тепер повіриш?

Габріель ще кілька секунд дивився на кріплення.

— Після іншого берега.

— Нестерпний.

— Ти вже казав.

До кінця мосту залишалося трохи більше третини.

Нічого.

План убивства не спрацював.

Айзек уже почав розслабляти пальці.

І саме тоді Такао зупинився.

Лише на пів кроку.

Але Хаято побачив.

Рука миттєво лягла на руків’я меча.

— Що?

Такао дивився вліво.

На зарості біля каналу.

— Не знаю.

Айзек теж подивився.

Нічого.

Листя.

Кам’яний мур.

Тінь.

А потім полетіла перша стріла.

Вона вдарила в щит самурая так сильно, що той відступив на крок.

— ЗАХИСТ!

Стрій змінився миттєво.

Щити піднялися.

Охоронці зімкнулися навколо паланкіна.

Друга стріла просвистіла над поруччям.

Третя встромилася в одну з несучих жердин.

Рейто всередині не видав ні звуку.

Зліва з заростей вискочили люди.

Справа — ще кілька.

Різні обладунки.

Різна зброя.