Розділ XL — Залишити пастку… і спадкоємець

Кілька секунд ніхто не говорив.

Айзек подивився на Масаюкі.

— Ви казали, завтра вони лише хочуть переконатися, що він живий.

— Хотіти можна кількох речей одночасно.

Рюдзо вже тягнувся до інструментів.

— Заміню.

— Ні, — сказав Габріель.

Усі повернулися до нього.

— Що?

Він узяв зламаний штифт.

— Якщо просто поставимо нові, людина, яка це зробила, може побачити.

Хаято примружився.

— І?

— І зрозуміє, що ми знаємо.

Такао, який саме зайшов до приміщення, зупинився біля дверей.

— Продовжуй.

Габріель поклав уламки на стіл.

— Зробимо нові.

— Ти щойно сказав…

— Такі самі зовні.

Він показав на сліди полірування.

— Ті ж подряпини. Та сама темна смуга. Навіть місце нагріву підробимо.

Рюдзо почав усміхатися.

Габріель продовжив:

— Але всередині вони залишаться нормальними.

Хаято зрозумів.

— Той, хто це зробив, думатиме, що пастка ще працює.

— Саме так.

— І чекатиме результату.

— Або спробує переконатися.

Такао тихо сказав:

— І тоді ми подивимося, хто дивиться на паланкін замість спадкоємця.

Масаюкі перевів погляд на Габріеля.

— Ти часто думаєш так?

— Як?

— Неприємно.

Габріель усміхнувся.

— Я коваль. Якщо хтось псує мою роботу, це особисте.

Рюдзо простягнув йому молоток.

— Тепер трохи більше схожий.

Габріель взяв.

— Це вже вдруге. Скоро я розчулюся.

Нові штифти кували майже дві години.

Рюдзо працював із вогнем.

Габріель — із формою.

Він не міг довго стояти.

Тому половину часу сидів на низькому табуреті, лаючись щоразу, коли доводилося нахилятися.

Айзек кілька разів пропонував допомогти.

На третій Габріель навіть не підняв голови.

— Ні.

— Я можу зробити це за хвилину.

— Саме тому ні.

— Чому?

Габріель поклав гарячий штифт на ковадло.

— Бо я хочу знати, що він витримає.

Айзек підняв брову.

— Мої речі теж витримують.

— Твій кам’яний дракон?

— Він хороший.

— Безперечно. Якщо завтра спадкоємцю знадобиться декоративна ящірка — ти перший.

Айзек усміхнувся.

Не образився.

Але відійшов.

Габріель помітив.

І чомусь відчув полегшення.

Він опустив молоток.

Удар.

Ще.

Метал відгукувався знайомо.

Передбачувано.

Правильно.

Не треба було змушувати світ слухатися.

Достатньо було самому розуміти, що робиш.

— Це те, на чому я завтра маю їхати?

Голос пролунав від дверей.

Усі обернулися.

Юнак стояв між двома охоронцями.

Молодший, ніж Айзек очікував.

Можливо, років п’ятнадцять.

Тонкий.

Темне волосся акуратно зібране.

Одяг дорогий, але не показний.

На ньому не було імператорської печатки.

Не було корони.

Не було нічого, що робило б його правителем.

І все одно люди в кімнаті змінилися.

Хаято одразу схилив голову.

Рюдзо відклав інструмент.

Навіть Такао випростався.

Масаюкі не вклонився.

Лише подивився на юнака.

— Тобі не слід бути тут.

Спадкоємець зайшов.

— Це моя ноша.

— Паланкін.

— Тоді мені тим більше цікаво.

Габріель глянув на Масаюкі.

— Він завжди так?

— Так.

Юнак почув.

— А ви?

Габріель трохи задумався.

— Останнім часом теж.

Спадкоємець підійшов до паланкіна.

Побачив зламані штифти на столі.

— Що сталося?

Ніхто не поспішав відповідати.

Юнак перевів погляд на Масаюкі.

— Якщо ви зараз скажете «нічого», я все одно запитаю його.

Він кивнув на Габріеля.

Масаюкі тихо видихнув.

— Хтось намагався підготувати нещасний випадок.

— Для мене?

— Ймовірно.

— Отже, так.

Юнак взяв одну половину штифта.

— Як?

Габріель пояснив.

Коротко.

Без зайвих деталей.

Про ослаблену сталь.

Про підвіс.

Про двері.

Про міст.

Спадкоємець слухав уважно.

Не перебивав.

Коли Габріель закінчив, юнак поклав метал назад.

— Я все одно поїду.

Хаято підняв голову.

— Це може бути небезпечно.

— Якщо не поїду, вони скажуть, що Масаюкі-доно мене не випускає.

— Саме так, — відповів Масаюкі.

— Тоді вибору немає.

Айзек дивився на нього.

Юнак помітив.

Погляд затримався на темному волоссі.

На обличчі.

На рукавичці правої руки.

— Ви той світловолосий?

Айзек не очікував.

— Був ще сьогодні вранці.

Юнак уважніше подивився на його зачіску.

— Вам не пасує.

Габріель кашлянув, ховаючи сміх.

Айзек повільно повернув голову.

— Дякую.

— Я не хотів образити.

— Вийшло природно.

Юнак ледь усміхнувся.

— Кажуть, вас наказано взяти живим.

— Чутки дуже швидкі.

— Це не чутки.

— Тоді ще краще.

Спадкоємець на секунду став серйознішим.

— Не радійте цьому.

Айзек підняв брову.

— Не збирався.

Юнак дивився прямо на нього.

— Живим не означає вільним.

Усмішка Айзека зникла.

Кілька секунд вони просто дивилися один на одного.

Габріель теж замовк.

Масаюкі спостерігав.

Айзек першим відвів погляд.

— Думаю, це я вже зрозумів.

— Тоді ми маємо щось спільне.