Розділ XXXVIII — Спадкоємець і «зброя»

Масаюкі сів.

Ще раз подивився на дерев’яну квітку.

На металевий вузол.

Потім на Айзека.

— Тоді, можливо, завтра мені знадобиться саме перший варіант.

Такао насупився.

— Завтра?

Масаюкі не відповів одразу.

Він прибрав старі листи до скрині.

Замкнув.

І лише потім сказав:

— Четверо інших губернаторів вимагають представити спадкоємця.

Усмішка зникла навіть у Габріеля.

— Представити кому? — запитав Айзек.

— Їм.

— Навіщо?

Масаюкі подивився на нього.

— Тому що останні кілька тижнів вони дуже турбуються про його свободу.

Такао тихо пирхнув.

— Як шляхетно.

— Надзвичайно.

— А насправді?

Масаюкі склав руки.

— Один вимагає передати спадкоємця під спільну опіку Ради П’яти.

— Тобто забрати у вас, — сказав Габріель.

— Так.

— Другий?

— Хоче повернути його до столиці.

Такао нахилив голову.

— Де його охоронятиме хто?

— Звісно ж, усі.

— Тобто ніхто.

— Саме так.

Айзек запитав:

— Третій?

— Уже запропонував заручини зі своєю племінницею.

Габріель підняв брови.

— Швидко працюють.

— У політиці хороший шлюб іноді вартий кількох тисяч солдатів.

— Романтично.

— Я теж так думаю.

Айзек подивився на Масаюкі.

— А четвертий?

Масаюкі взяв чашку.

— Мовчить.

Пауза.

— І саме він турбує мене найбільше.

Такао повільно кивнув.

— Коли?

— Завтра опівдні.

— Де?

— У Павільйоні П’яти Печаток.

Такао відкинувся назад.

— Ви погодилися?

— Я не мав вибору.

— Завжди є.

— Не цього разу.

Масаюкі поглянув на всіх трьох.

— Вони поширюють чутки, що я утримую спадкоємця силою. Що він ізольований. Що рішення Ради приймаються під моїм тиском.

Габріель покрутив чашку.

— А це правда?

Такао повільно повернув до нього голову.

Айзек теж.

Масаюкі усміхнувся.

Не образився.

— Хороше питання.

— Відповідь?

— Я його захищаю.

— Це теж не відповідь.

— Саме тому хороше питання.

Габріель хмикнув.

Масаюкі продовжив:

— Завтра спадкоємець має з’явитися перед представниками п’яти домів і публічно підтвердити, що перебуває під моєю опікою добровільно.

Айзек насупився.

— І якщо він підтвердить?

— У них зникне законний привід вимагати його передачі.

— А якщо ні?

Тиша стала важчою.

— Тоді, — відповів Масаюкі, — питання буде вже не в церемонії.

Такао дивився на нього.

— Ви думаєте, вони щось зроблять завтра.

— Я думаю, що чотири великі доми не збирають своїх людей в одному місці лише заради того, щоб подивитися на хлопця.

— І тут з’являюсь я, — сказав Айзек.

Масаюкі подивився на Перстень.

— Так.

— Ви хочете, щоб я стояв поруч із ним і лякав усіх?

— Навпаки. Ніхто не повинен знати, що ти там.

— Тоді навіщо я?

— Якщо все пройде добре — ні для чого.

— А якщо погано?

— Тоді мені потрібна людина, яка за кілька секунд може зробити двері стіною, меч — шматком металу, а кам’яну підлогу — тим, чим вона захоче.

Айзек мовчав.

Масаюкі додав:

— Найкорисніша зброя — та, про яку противник ще не знає.

Погляд Айзека став холоднішим.

— Я не ваша зброя.

Такао ледь помітно перевів очі на Масаюкі.

Той навіть не змінив тону.

— Саме тому я сказав «корисна», а не «моя».

Айзек дивився на нього.

Масаюкі витримав погляд.

— Я не наказую тобі, Айзеку.

— Але дуже красиво просите.

— Це частина роботи.

Габріель тихо сказав:

— Мені він подобається все менше.

— Це взаємно корисне відчуття, — відповів Масаюкі.

Айзек не відводив очей.

— Якщо завтра щось станеться, я сам вирішуватиму, що робити.

— Саме на це я й розраховую.

— А якщо вирішу нічого?

— Тоді сподіватимемося, що я помилився щодо тебе.

Цього разу Айзек усміхнувся.

— Ви все одно намагаєтеся мною керувати.

— Звичайно.

Масаюкі спокійно відпив чай.

— Різниця лише в тому, що я не приховую цього.