Розділ XXXVI — Те, що шукали до Айзека

Габріель завмер.

Айзек теж.

— До чого ви ведете? — запитав Габріель.

— Нікуди.

— Не вірю.

— Правильно.

Масаюкі знову взяв чашку.

— Просто не дозволяй чужій силі переконати тебе, що твоя власна майстерність нічого не варта.

Габріель не відповів.

Його пальці сильніше обхопили чашку.

Під одягом біля грудей лежав чорний уламок.

Масаюкі не міг знати.

Звісно, не міг.

І все одно Габріелю захотілося перевірити, чи той ще там.

Він не ворухнувся.

Айзек подивився на друга.

Щось у його обличчі змінилося.

Лише на секунду.

Потім зникло.

Масаюкі перевів погляд на Такао.

— Тепер ти.

Той важко видихнув.

— Я сподівався, що забудете.

— Ти знаєш мене достатньо добре.

— Саме тому й сподівався.

Айзек сперся спиною на стіну.

— Оце вже цікаво.

Такао глянув на нього.

— Ти дуже швидко заразився від Морса.

— Його тут немає.

— Саме тому я й переживаю.

Масаюкі не усміхнувся.

— Чому ти повернувся?

Такао відповів не одразу.

— Не мав куди вести їх інакше.

— Це не відповідь.

— Усі сьогодні дуже вимогливі.

— Такао.

Пауза.

— Бо я досі не знаю, хто мене здав.

У кімнаті стало тихіше.

Айзек подивився на нього.

Масаюкі не змінив виразу обличчя.

— Я теж.

— Ви мені не повірили тоді.

— Якби не повірив, ти був би мертвий.

Такао завмер.

— Що?

— Тебе мали стратити ще до передачі Кенджі.

Айзек побачив, як із обличчя Такао зникла вся звична іронія.

— Хто скасував?

— Я.

— Тоді чому…

— Бо мені було цікаво, хто захоче дістатися до тебе після арешту.

Такао дивився на нього.

— Ви використали мене як приманку.

— Так.

Морса тут справді бракувало.

Айзек був майже впевнений, що той сказав би це вголос.

Такао повільно відкинувся назад.

— Я починаю згадувати, чому перестав за вами сумувати.

— Це взаємно.

Габріель тихо пирхнув.

Масаюкі підвівся.

— Є ще одна причина, чому я вас покликав.

Він підійшов до невеликої дерев’яної скрині біля стіни.

Відкрив.

Дістав кілька складених аркушів.

Поклав перед Айзеком.

— Читати не вмію, — сказав той.

— Знаю.

— Тоді це дуже красивий жест.

Масаюкі сів.

Взяв перший лист.

— Це донесення Кенджі після подій у дворі.

Поклав убік.

Другий.

— Це повідомлення з узбережжя. Про піратський корабель і світловолосого полоненого з чорним Перснем, який неможливо зняти.

Айзек насупився.

— Це ми вже знаємо.

— Так.

Масаюкі взяв третій аркуш.

Він був старішим.

Папір пожовтів на згинах.

Печатка внизу була частково зрізана.

— А це ні.

Айзек глянув на нього.

— Що там?

Масаюкі розгорнув лист.

— Йому сім місяців.

Такао підняв голову.

— Сім?

— Так.

Айзек не одразу зрозумів.

Сім місяців тому він навіть не знав, що цей Перстень існує.

Масаюкі прочитав:

— «У разі появи серед привезених із західних земель предметів чорного Персня з геометричними насічками повідомити негайно».

Айзек перестав рухатися.

Масаюкі продовжив:

— «Не намагатися пошкоджувати. Не віддавати майстрам. Якщо предмет перебуває на людині та не знімається — носія зберегти живим».

Габріель повільно поставив чашку.

Такао простягнув руку.

— Дайте.

Масаюкі передав лист.

Такао швидко прочитав.

— Чия печатка?

— Відрізана до того, як копія потрапила до мене.

— Звідки вона?

— Із мережі приватних торговців на заході.

— Контрабандистів.

— У Дзинь це іноді одні й ті самі люди.

Айзек дивився на аркуш.

— Тобто вони шукали Перстень.

— Так.

— До мене.

— Задовго до тебе.

Айзек опустив очі на праву руку.

Чорне кільце сиділо на середньому пальці.

Спокійне.

Прохолодне.

Наче розмова взагалі його не стосувалася.

Габріель тихо запитав:

— Хто?

Масаюкі подивився на нього.

— Саме це я хочу дізнатися.

Такао перечитав останні рядки.

— Тут є ще щось.

Масаюкі кивнув.

Такао прочитав уголос:

— «Інші предмети зі схожими знаками не знищувати. Зберігати окремо до перевірки».

Габріель завмер.

Зовні — майже непомітно.

Але всередині ніби щось провалилося.

Під тканиною біля грудей лежав уламок.

Чорний метал.

Тонкі незнайомі лінії.

Інші предмети зі схожими знаками.

Він не торкнувся його.

Навіть не подивився вниз.

Айзек був надто зайнятий власним Перснем, щоб помітити.

Масаюкі продовжив:

— Я не знаю, чи йдеться лише про цей Перстень.

Погляд Габріеля на мить зустрівся з його очима.

Масаюкі дивився спокійно.

Надто спокійно.

Габріель не зміг зрозуміти, чи це випадковість.

— Але знаю одне, — сказав Масаюкі.

Він повернувся до Айзека.

— Тебе почали шукати кілька днів тому.

Палець ліг на старий лист.

— А те, що ти носиш, шукали задовго до того, як ти його знайшов.

Айзек мовчав.

За тонкою стіною тихо шелестів сад.

Вітер ворушив сосни.

Десь у темряві впала крапля води.

Перстень залишався прохолодним.

Айзек провів великим пальцем по чорній поверхні.

Сім місяців.

Хтось знав.

Хтось чекав.

І найгірше було навіть не це.

Айзек згадав ту мить на острові.

Скелетну руку.

Чорне кільце.

Те дивне, майже непомітне бажання простягнути пальці.