Розділ XXXV — Запрошення Масаюкі

Наступний наказ прибув опівночі.

Цього разу посланців було двоє.

Хаято знав обох.

Такао теж.

Наокі підтвердив печатку.

Повідомлення було коротким.

Настільки коротким, що Морс, побачивши обличчя Хаято, одразу запитав:

— Нас усіх страчують чи тільки мене?

— Тебе ніхто не запрошував.

— Навіть образливо.

Хаято склав лист.

— Масаюкі-доно хоче побачити трьох.

Айзек уже знав відповідь.

— Кого?

— Тебе.

Потім Хаято подивився на Габріеля.

— Його.

Габріель підняв брову.

— Я раптом теж цікавий?

— Схоже.

І нарешті — на Такао.

— І тебе.

Морс розвів руками.

— А я?

— Ні.

— Бром?

— Ні.

Морс подивився на Брома.

— Нас дискримінують.

Бром кивнув.

— Переживу.

— Я починаю сумувати за піратами. Вони хоча б забирали всіх.

Айзек запитав:

— Куди?

— Не до резиденції.

— Знову.

— Саме так.

Хаято простягнув Такао лист.

— Чайна садиба за містом. Виїзд через годину.

Габріель торкнувся живота.

— Дуже зручно.

— Можеш залишитися.

— І пропустити зустріч із людиною, яка вирішує, чи будемо ми жити спокійно хоча б тиждень?

Він підвівся.

Одразу трохи зблід.

— Я в чудовій формі.

Айзек подивився на нього.

— Ти ледь стоїш.

— Але стою.

— Це дуже низький стандарт.

— Після останнього тижня я знизив вимоги.

За місто вони виїхали в закритому возі.

Без гербів.

Без прапорів.

Лише Хаято й двоє самураїв супроводжували їх верхи.

Морс залишився біля воріт майстерні.

— Якщо до ранку не повернетеся, — сказав він, — я…

Хаято глянув на нього.

— Що?

Морс задумався.

— Подумаю.

— Це вже загроза, — сказав Габріель.

— Для мене — так.

Ворота зачинилися.

Рейзан залишився позаду.

Дорога піднімалася поміж невисоких пагорбів.

Чайна садиба виявилася значно скромнішою, ніж Айзек очікував від місця, де один із п’яти наймогутніших людей імперії проводив таємні зустрічі.

Невеликий будинок.

Сад.

Ставок.

Кілька старих сосен.

Кам’яна доріжка.

Жодних високих стін.

Лише кілька охоронців, яких можна було помітити, якщо знати, куди дивитися.

Айзек знав.

Не очима.

Метал мечів видавав їх у темряві.

Один за деревом.

Двоє біля задньої частини будинку.

Ще хтось на галереї.

— Скільки? — тихо запитав Габріель.

Айзек глянув на нього.

— Що?

— Охорони.

— Чому думаєш, що я рахую?

— Бо в тебе знову це обличчя.

— Яке?

— «Якщо все піде погано, я вже знаю, яку стіну зламати».

Айзек ледь усміхнувся.

— П’ятеро.

Такао, який ішов попереду, сказав:

— Семеро.

Айзек озирнувся.

— Де ще двоє?

— Ти відчуваєш матерію.

Такао відсунув двері.

— Я — параною.

Масаюкі сидів за низьким столом.

Один.

Айзек очікував інше.

Дорожчий одяг.

Більше золота.

Можливо, хоча б людину, яка виглядатиме так, ніби править цілою частиною імперії.

Масаюкі був чоловіком трохи за п’ятдесят.

Темне волосся вже торкнула сивина.

Одяг — чорний із темно-зеленими вставками, без важких прикрас.

На столі стояв чайник.

Чотири чашки.

Масаюкі підняв погляд.

Спочатку на Такао.

Затримався.

Потім на Габріеля.

І лише тоді — на Айзека.

— Сідай.

Айзек сів.

Габріель обережніше опустився поруч.

Такао залишився стояти.

Масаюкі глянув на нього.

— Ти забув, як це робиться?

Такао помовчав.

Потім сів.

— Не був упевнений, що ще маю право.

— Ти багато в чому не впевнений останнім часом.

Такао не відповів.

Айзек перевів погляд між ними.

Масаюкі це помітив.

— Про нього поговоримо пізніше.

— Я не питав.

— Але хотів.

Габріель ледь усміхнувся.

Айзек вирішив, що цей чоловік починає йому не подобатися.

Масаюкі налив чай.

Сам.

Спочатку Такао.

Потім Габріелю.

Потім Айзеку.

— Як рука?

Айзек завмер.

— Нормально.

— Це не відповідь лікаря.

— Я не лікар.

Масаюкі кивнув.

— Добре.

Він подивився на Габріеля.

— А живіт?

— Теж нормально.

— Ви обоє погано брешете про поранення.

Габріель узяв чашку.

— У нас був насичений тиждень. Не встигли потренуватися.

Масаюкі ледь помітно усміхнувся.

— Мені казали, що ти багато говориш.

Габріель глянув на Такао.

— Це він?

— Ні.

Масаюкі зробив ковток.

— Було достатньо інших.

Айзек поставив чашку.

— Навіщо ми тут?

Масаюкі не поспішав відповідати.

— Бо вас намагалися викрасти з міста, де про вашу присутність знали кілька людей.

— І?

— І одна з цих кількох людей або зрадник, або дурень.

— Що гірше?

— Залежить від посади.

Габріель пирхнув.

Масаюкі продовжив:

— На найближчий час ви залишитесь під моїм захистом.

Айзек нахилив голову.

— Безкоштовно?

— Ні.

Відповідь прозвучала настільки швидко, що Айзек навіть усміхнувся.

— Уже чесніше.

— Я не сказав, що знаю ціну.

— Але вона буде.

— У всього є ціна.

Масаюкі перевів погляд на Перстень.

— Просто іноді її називають пізніше.

Айзеку ця фраза не сподобалася.

— І що ви даєте зараз?

— Лікаря для твого друга.

Габріель підняв чашку.

— Уже подобається.

— Нові документи.