Розділ XXXIV — Те, що приховують

Поки вони витягали Наокі з фарбувальної майстерні, Габріель сидів унизу біля горна.

Рюдзо нічого не питав.

Це Габріелю подобалося.

Щоправда, він і не дозволяв нічого чіпати.

Це подобалося менше.

— Ти дивишся на мої інструменти, — сказав Рюдзо.

Габріель сидів на низькому табуреті.

— Я дивлюся на горно.

— До цього на кліщі.

— Гарні кліщі.

— Мої.

— Я вже зрозумів, що в тебе складні стосунки з власністю.

Рюдзо працював над вузькою металевою пластиною.

— У тебе їх немає?

— Були.

— Де?

Габріель подумав про корабель.

Шторм.

Острів.

Піратів.

— Довга історія.

— Тоді не розповідай.

— Мені все більше подобається це місце.

Рюдзо перевернув заготовку.

Габріель дивився.

Температура була трохи зависокою.

Він помітив це одразу.

— Якщо ще потримаєш, край попливе.

Рюдзо не відповів.

За кілька секунд витягнув метал.

Саме вчасно.

Габріель усміхнувся.

— Ти почув.

— Я й без тебе знав.

— Звісно.

— Тобі треба лежати.

— Усі сьогодні це говорять.

— Можливо, проблема в тобі.

Габріель хмикнув.

Його пальці машинально торкнулися грудей.

Під одягом лежав уламок.

Маленький.

Холодний.

Безмовний.

Він подумав про те, щоб дістати його.

Просто показати.

Рюдзо працював із металом усе життя.

Можливо, бачив щось подібне.

Можливо, зміг би хоча б сказати, що це за сплав.

Пальці вже просунулися під край одягу.

Зупинилися.

А потім він запитає, звідки.

Не проблема.

Можна збрехати.

І якщо впізнає?

Габріель повільно забрав руку.

— Щось болить? — запитав Рюдзо.

— Ні.

— Тоді чого тримаєшся за груди?

— Перевіряв, чи вони ще там.

Рюдзо вперше за вечір подивився на нього так, ніби не знав, чи це жарт.

Габріель усміхнувся.

— На місці.

Рюдзо повернувся до роботи.

Габріель опустив очі.

Якщо я хочу зрозуміти, що це, рано чи пізно доведеться комусь показати.

Думка була очевидною.

Правильною.

І одразу за нею прийшла інша.

Не обов’язково.

Він не знав чому, але друга сподобалася більше.

Наокі прокинувся вже в майстерні Рюдзо.

Йому промили рану на голові.

Перев’язали.

Дали води.

Хаято чекав, поки чоловік почне нормально розуміти запитання.

Такао сидів поруч.

Морс стояв біля дверей.

Бром — біля вікна.

Айзек сперся плечем об стіну.

Габріель сидів за столом, хоча виглядав так, ніби будь-якої миті може заснути просто там.

Наокі повільно оглянув усіх.

— Їх… більше, ніж я очікував.

— Нас часто так зустрічають, — сказав Морс.

Хаято глянув на нього.

— Що?

— Підтримую людину.

Наокі спробував усміхнутися.

Не вийшло.

Хаято нахилився ближче.

— Який був наказ?

— Залишити їх у Рейзані.

Такао одразу подивився на Хаято.

— Усіх?

— Так.

— До якого часу?

— Поки не прийде інший наказ.

Айзек насупився.

— Отже, нас нікуди не мали перевозити.

Наокі перевів на нього погляд.

Затримався на світлому волоссі, яке Айзек уже не приховував усередині майстерні.

Потім — на правій руці.

— Ти той.

Морс тихо сказав:

— Це починає ставати його другим ім’ям.

Айзек проігнорував.

— Що ще було в наказі?

Наокі подивився на Хаято.

Той кивнув.

— Не показувати його.

— Кому?

— Нікому, кому не потрібно знати.

— Дуже конкретно.

— Так і було задумано.

Такао запитав:

— Хто знав, що саме ти підеш?

— Хаято.

— Я, — сказав Хаято.

Наокі подумав.

— Один із людей канцелярії. Той, хто передав мені наказ.

— І все?

— Так.

Такао потер підборіддя.

— Пароль?

— Я отримав того ж ранку.

— Знак?

— Мій.

Хаято поклав на стіл дерев’яну пластину, яку приніс Йошіро.

Наокі побачив.

Його обличчя змінилося.

— Це вона.

— Твоя?

— Так.

— Значить, забрали разом із тобою.

Наокі кивнув.

Хаято поклав поруч круглий жетон із птахом.

— А це?

Наокі насупився.

— Не бачив.

Такао сказав:

— Його залишили там, де тебе тримали.

— Цуру?

— Так.

Наокі повільно похитав головою.

— Вони б не лишили.

— Ми теж так думаємо.

Габріель, який досі мовчав, запитав:

— Тобто хтось викрав його, вкрав знак, дізнався пароль, знав наше місце й залишив герб іншого дому?

— Так, — відповів Такао.

Габріель помовчав.

— У вас політика завжди така проста?

Морс показав на нього.

— Нарешті правильне питання.

Хаято проігнорував обох.

— Хтось отримує інформацію зсередини.

Такао дивився на жетон.

— Або ще гірше.

— Що?

— Не отримує.

Хаято примружився.

— Поясни.

— Якщо людина має доступ не до окремого повідомлення, а до каналу, вона може бачити все.

Тиша.

— Хто перевіряє внутрішні канали? — запитав Бром.

Хаято не відповів.

Натомість подивився на Такао.

Морс помітив.

— О.

Такао одразу насупився.

— Не починай.

— Я ще нічого не сказав.

— Саме тому й попереджаю.

Морс повернувся до Хаято.

— Він?

Хаято відповів неохоче:

— Колись.

Айзек підняв брову.

— Колись що?

Такао провів долонею по обличчю.

— Це зараз неважливо.

— Отже, дуже важливо, — сказав Габріель.

Морс кивнув.