Розділ ХХХІІІ — Стара фарбувальна майстерня

До старої фарбувальної майстерні вони вирушили через чорний хід.

Хаято йшов першим.

За ним — Такао.

Потім Айзек і Бром.

Морс усе-таки домігся дозволу піти з ними, хоча «дозволом» це можна було назвати лише тому, що після десяти хвилин суперечки Хаято втомився повторювати «ні».

— Я знав, що ти передумаєш, — задоволено сказав Морс.

— Я не передумав.

— Але я йду.

— Саме тому я починаю шкодувати, що не вдарив тебе.

— Бачиш? Уже торгуємося.

Габріеля залишили в майстерні Рюдзо.

Цього разу він майже не сперечався.

Майже.

— Якщо знайдете когось із ножем у животі, — сказав він перед виходом, — не тягніть сюди. Тут уже зайнято.

— Ти дуже ревнивий пацієнт, — відповів Айзек.

— Просто не хочу ділити лікаря.

— Тут немає лікаря.

Габріель подумав.

— Тоді тим більше.

Такао зачинив за ними двері.

Уночі Рейзан був іншим.

Торгові вулиці вже спорожніли, але місто не спало.

Під навісами горіли паперові ліхтарі.

Десь далеко ще працювала кузня.

З чайного будинку долинав сміх.

По каналах повільно рухалися маленькі човни, і світло від ламп ламалося на чорній воді.

Такао вів їх вузькими провулками.

Не найкоротшим шляхом.

Айзек це швидко зрозумів.

— Ми обходимо щось?

— Людей.

— Яких?

— Усіх.

Морс кивнув.

— Нарешті план, який я повністю підтримую.

За пів години вони дісталися західної частини міста.

Тут будинки ставали нижчими.

Біднішими.

Пахло вологою деревиною, річковою водою й чимось різким.

— Барвник, — пояснив Такао.

Морс зморщив ніс.

— Я починаю розуміти, чому майстерня стара.

Будівля стояла між каналом і високою глухою стіною.

Широкі двері були прочинені.

Над ними висіла поламана вивіска.

Жодного світла.

Хаято зупинився за кілька кроків.

Підняв руку.

Айзек мимоволі прислухався не вухами.

Дерево дверей.

Іржаві петлі.

Цвяхи в рамі.

Каміння під ногами.

Метал…

Він насупився.

— Усередині є зброя.

Хаято глянув на нього.

— Де?

Айзек зосередився.

Відчуття ще не було таким точним, як хотілося.

Предмети накладалися один на одного.

— Далі від дверей. Ліворуч. Низько.

Такао витягнув ніж.

— Людина?

— Я відчуваю матерію, не людей.

Морс тихо прошепотів:

— Нарешті знайшли обмеження.

Айзек подивився на нього.

— Я можу змінити підлогу під тобою.

— Беру слова назад.

Хаято штовхнув двері.

Вони зайшли.

Ніхто не напав.

Усередині пахло ще сильніше.

Вздовж стін стояли великі дерев’яні чани.

У кількох залишилася темна засохла кірка барвника.

На підлозі валялися перекинуті кошики, мотузки, шматки тканини.

Один стіл був розбитий.

Хаято одразу побачив кров.

Не багато.

Кілька темних крапель.

Потім смугу.

Вона тягнулася за дальню перегородку.

Такао рушив туди.

— Обережно, — сказав Айзек.

— Чому?

— Метал там.

Хаято обійшов його першим.

Зупинився.

Айзек почув, як він видихнув.

За перегородкою лежав чоловік.

Руки зв’язані за спиною.

Ноги теж.

На голові засохла кров.

Поруч валявся короткий меч.

Саме його Айзек і відчув.

Такао швидко опустився навколішки.

— Наокі.

Чоловік не відповів.

Хаято торкнувся шиї.

— Живий.

— Добре.

Такао перерізав мотузки.

Бром присів поруч.

— Його сильно били.

— Бачу.

Морс оглянув приміщення.

— А четверо?

Хаято підняв голову.

— Пішли.

— Йошіро сказав, що їх було четверо.

— Значить, поспішили.

Такао провів пальцями по крові на підлозі.

— Не дуже.

Він показав на сліди.

Чотири різні пари взуття.

Одна тягнулася до задніх дверей.

І там, майже біля порога, лежав невеликий круглий жетон.

Хаято підняв його.

Темний метал.

На поверхні — вигравіруваний птах із розгорнутими крилами.

Такао глянув.

— Занадто чистий.

Морс нахилився.

— Що?

— Знак дому Цуру.

— І це погано?

— Було б дуже зручно.

Бром насупився.

— Чому?

Такао забрав жетон у Хаято.

Покрутив між пальцями.

— Бо якщо люди дому Цуру викрадають посланця Масаюкі, вони або дуже дурні…

— Або не залишають після себе знак із власним гербом, — закінчив Айзек.

Такао глянув на нього.

— Саме так.

Морс зітхнув.

— А я вже сподівався, що вперше все просто.

— Не звикай, — сказав Хаято.

Наокі застогнав.

Такао нахилився.

— Наокі.

Повіки чоловіка здригнулися.

— Та…

Голос був ледве чутний.

— Не говори.

— Такао?..

— Так.

Чоловік спробував розплющити очі.

Побачив його.

І раптом ледь помітно усміхнувся.

— Ти… завжди приходиш… коли вже все зіпсовано.

Такао пирхнув.

— Приємно бачити, що голову тобі не відбили повністю.

Наокі знову знепритомнів.

Морс подивився на Такао.

— У тебе дивовижно теплі стосунки з усіма знайомими.

— Тому я рідко повертаюся.