Розділ ХХХІІ — Просте рішення

Хаято підійшов ближче.

— Де справжній посланець?

Мовчання.

Айзек дивився на чоловіка.

Потім на стіну за ним.

Дерев’яна.

Товсті балки.

Він відчував кожну.

Не треба було навіть ламати.

Лише трохи змінити.

Вигнути дерево.

Притиснути Йошіро до стіни.

Спочатку руки.

Потім груди.

Трохи сильніше.

Не настільки, щоб убити.

Просто щоб він зрозумів.

Він скаже.

Думка була абсолютно спокійною.

Раціональною.

Чекати можна годину.

Можна дві.

А можна закінчити зараз.

Айзек підняв праву руку.

Дерево відгукнулося.

— Він скаже, — промовив Айзек.

Габріель повернув голову.

— Айзек.

Айзек подивився на нього.

— Що?

Габріель не відповів одразу.

Лише глянув на його руку.

На Перстень.

Потім знову в очі.

Айзек насупився.

— Що?

— Нічого.

— Тоді навіщо…

Такао встав між ним і полоненим.

— Не треба.

Айзек подивився на нього.

— Він мовчить.

— Бачу.

— Я можу змусити його говорити.

Такао кілька секунд мовчав.

— Саме це мене й турбує.

Роздратування повернулося.

— Ми втрачаємо час.

— Так.

— І?

— І поки що це наш час.

Айзек глянув на Йошіро.

Той уже дивився на його руку.

Страх був очевидним.

Ще простіше.

— Айзек, — повторив Габріель.

Цього разу тихіше.

Айзек повільно опустив руку.

Дерево знову стало просто деревом.

Він не розумів, чому всі раптом дивляться на нього так дивно.

Він же не збирався його вбивати.

Лише змусити відповісти.

Хіба це не було очевидно?

Хаято присів перед Йошіро.

— Слухай уважно.

Той мовчав.

— Ти щойно бачив, що він може зробити з мечем.

Погляд Йошіро ковзнув до Айзека.

— Я не дозволю йому торкатися тебе.

Пауза.

— Поки ти даєш мені причину не дозволяти.

Морс тихо сказав:

— О. А він непоганий.

Бром кивнув.

— Так.

Хаято продовжив:

— Де наша людина?

Йошіро стиснув губи.

Хаято чекав.

Довго.

Ніхто не говорив.

Навіть Морс.

Зрештою Йошіро видихнув.

— За пів милі від західної брами.

Такао завмер.

— Що там?

— Стара фарбувальна майстерня.

— Живий?

Йошіро не відповів.

Хаято схопив його за комір.

— Живий?

— Коли я пішов — так.

— Хто його тримає?

— Не знаю імен.

— Скільки?

— Четверо.

— Хто наказав?

— Я не знаю.

Хаято стиснув комір сильніше.

— Не бреши.

— Не знаю!

Йошіро вперше підвищив голос.

— Я отримав гроші, знак, пароль і місце! Мені сказали забрати чужинців і привести до старого мосту!

— Кому?

— Не знаю!

— Брехня.

— Я їх не бачив!

Хаято відпустив.

Йошіро важко вдихнув.

Такао запитав:

— Що мало статися біля мосту?

Чоловік підняв на нього очі.

— Вас би забрали.

— Хто?

— Не знаю.

— А нас?

Йошіро мовчав.

Такао зрозумів.

— Не всіх.

Погляд полоненого мимоволі ковзнув до Айзека.

Потім до Габріеля.

І назад.

Морс перестав усміхатися.

— Кого?

Тиша.

Айзек відчув, як Перстень знову став теплішим.

Йошіро поспішно сказав:

— Світловолосого.

Габріель повільно випростався.

— А решта?

Йошіро опустив очі.

Ніхто більше не питав.

Не було сенсу.

Хаято піднявся.

— Рюдзо.

— Так?

— Замкни їх.

— Де?

Рюдзо подивився на трьох полонених.

— У мене майстерня, не в’язниця.

Морс кивнув на маленький склад.

— Там затишно.

— Ти звідки знаєш?

— Я вже дивився.

Бром потер обличчя долонею.

Хаято глянув на Такао.

— Ідемо.

— До фарбувальні?

— Так.

— Я з вами, — сказав Бром.

— І я, — додав Морс.

Хаято подивився на нього.

— Ні.

— Чому?

— Ти занадто багато говориш.

— У небезпечній ситуації я можу бути тихим.

— Не можеш.

— Звідки знаєш?

Хаято мовчки дивився.

Морс зітхнув.

— Добре. Сильний аргумент.

Айзек підвівся.

— Я теж іду.

— Ні, — одночасно сказали Хаято й Габріель.

Айзек подивився спочатку на одного.

Потім на другого.

— Це вже дратує.

Габріель сперся на стіну.

— Саме тому я сказав першим.

— Тебе взагалі ніхто не питав.

— Але я маю досвід у поганих рішеннях.

— Це правда, — сказав Морс.

Габріель показав йому кулак.

Айзек повернувся до Хаято.

— Якщо там люди, які вже знають про мене, я не залишуся тут.

— Саме через це ти й залишишся.

— Вони забрали вашу людину.

— Так.

— Значить, мережа Масаюкі вже дірява.

Хаято примружився.

— Обережніше.

— Я неправий?

Тиша.

Такао тихо сказав:

— Ні.

Хаято глянув на нього.

Такао продовжив:

— Якщо пароль і знак опинилися в чужих руках, проблема більша за одного посланця.

Айзек кивнув.

— І хтось уже знає, що я в Рейзані.

Ніхто не заперечив.

Габріель важко видихнув.

— Мені дуже не подобається, коли він має рацію.

Айзек глянув на нього.

— Звикай.

— Не планую.

Такао підійшов до вікна.

На вулиці вже майже стемніло.

Ліхтарі один за одним спалахували під навісами.

Рейзан жив своїм життям.

Люди купували їжу.

Зачиняли крамниці.

Поверталися додому.