Розділ ХХХІ — Неправильний посланець

Габріель усміхнувся.

І одразу притиснув руку до живота.

Айзек підійшов.

— Все?

— Так.

— Точно?

— Ні.

— Сідай.

Цього разу Габріель не сперечався.

Це вже справді насторожувало.

До вечора ніхто не прийшов.

Хаято тричі виходив на вулицю.

Такао перестав жартувати ще після другого разу.

Сонце опустилося за дахи.

У майстерні запалили лампи.

Рюдзо зачинив зовнішні двері.

Морс сидів біля сходів.

— Може, люди Масаюкі теж не дуже пунктуальні?

— Ні, — відповів Такао.

— Звідки знаєш?

— Знаю.

— Це людина, яку ти знаєш?

Такао глянув на Хаято.

Той відповів:

— Так.

— І вона мала прийти коли?

— До заходу сонця.

Морс визирнув у вікно.

— Сонце, здається, програло.

Ніхто не відповів.

Це змусило навіть його замовкнути.

Айзек сидів біля стіни.

Права рука лежала на коліні.

Він відчував майстерню майже всю.

Цвяхи.

Інструменти.

Петлі дверей.

Метал у печі.

Дерев’яні балки.

Кам’яний фундамент.

Світ повернувся настільки, що іноді його ставало забагато.

Доводилося навмисно відпускати.

Не слухати.

Не шукати.

Не торкатися.

Коли у двері постукали, Айзек відчув металеву накладку на руків’ї людини зовні раніше, ніж почув другий удар.

Хаято підняв руку.

Усі замовкли.

Рюдзо відчинив маленьке віконце у дверях.

— Хто?

Ззовні щось відповіли.

Рюдзо подивився на Хаято.

Той підійшов.

Кілька тихих фраз.

Потім замок клацнув.

Увійшов чоловік років тридцяти п’яти.

Дорожній плащ.

Короткий меч.

На грудях — маленький знак Нефритового Дракона.

За ним двоє слуг.

Хаято не розслабився.

— Ім’я.

— Йошіро.

— Від кого?

— Від Масаюкі-доно.

Такао стояв трохи осторонь.

— Знак?

Йошіро дістав вузьку дерев’яну пластину.

Хаято взяв.

Оглянув.

Передав Такао.

Той теж перевірив.

Морс тихо запитав Брома:

— Усе добре?

— Не знаю.

— Тоді чому всі виглядають так, ніби ні?

Йошіро почув.

— Хто це?

— Неважливо, — сказав Хаято.

Морс кивнув.

— Нарешті хтось правильно представив.

Хаято повернув пластину.

— Пароль.

Йошіро відповів без паузи:

— Нефрит не ламається від першого удару.

Хаято трохи розслабив плечі.

Такао — ні.

— Що сталося? — запитав Хаято.

— Наказ змінився.

— Який?

— Ви вирушаєте сьогодні.

Хаято насупився.

— Куди?

— На східну дорогу. Біля старого мосту чекатиме ескорт.

— Хто командує?

— Я.

Такао нарешті заговорив:

— А людина, яку ми чекали?

Йошіро подивився на нього.

— Її відкликали.

— Коли?

— Сьогодні.

— Хто передав наказ?

— Масаюкі-доно.

— Особисто?

— Через родзю.

Такао трохи нахилив голову.

— Якого?

Пауза була дуже короткою.

Майже непомітною.

— Іто-доно.

Хаято глянув на Такао.

Айзек цього не зрозумів.

Такао зрозумів.

— Зрозуміло.

Йошіро продовжив:

— Нам треба поспішати. Через розшук світловолосого ситуація стала небезпечною. Масаюкі-сама не бажає ризикувати безпекою Тенно.

Такао перестав кліпати.

Хаято повільно опустив руку на руків’я меча.

Йошіро помітив.

— Щось не так?

Такао усміхнувся.

Дуже легко.

— Усе.

Морс тихо прошепотів:

— Оце вже цікавіше.

Йошіро відступив на пів кроку.

— Я не розумію.

— Саме тому тебе й прислали, — сказав Такао.

Хаято зробив крок убік.

Закрив шлях до дверей.

Двоє людей Йошіро потягнулися до зброї.

Рюдзо вже стояв біля стіни з важким молотком.

Габріель тихо сказав:

— Здається, тепер він схожий на коваля.

Морс кивнув.

— Дуже.

Йошіро дивився на Такао.

— Поясни.

— Спадкоємець не Тенно.

Тиша.

— Що?

— Ще ні.

Такао підійшов ближче.

— Він не прийняв імператорської печатки. Не зійшов на престол. Не може носити титул Тенно.

Йошіро мовчав.

— Людина Масаюкі-доно може ненавидіти хлопця. Може вважати його тягарем. Може навіть бажати його смерті.

Погляд Такао став холоднішим.

— Але вона не назве його Тенно раніше часу. Особливо в наказі, який нібито йде від самого дому.

Йошіро кинувся до дверей.

Хаято був швидшим.

Ударив його плечем.

Чоловік відлетів убік.

Один зі слуг вихопив короткий меч.

Бром перехопив його руку.

Морс підставив ногу.

Слуга впав.

— Я теж іноді корисний, — задоволено сказав Морс.

Другий устиг витягнути клинок.

Айзек навіть не підвівся.

Відчув метал.

Короткий рух пальців.

Клинок різко зігнувся біля гарди.

Чоловік завмер.

Подивився на зброю.

Потім на Айзека.

Морс зітхнув.

— А от після цього моє досягнення вже не так вражає.

Айзек розтиснув руку.

Ніякого болю.

Лише тепло вздовж чорних ліній.

Хаято притиснув Йошіро до підлоги.

Рюдзо зачинив двері.

За кілька хвилин усі троє сиділи зі зв’язаними руками.

Йошіро — окремо.

Такао став перед ним.

— Хто тебе послав?

Мовчання.

— На кого працюєш?

Йошіро дивився в підлогу.

Морс присів неподалік.

— Мені здається, він сором’язливий.

— Відійди, — сказав Хаято.

— Я створюю атмосферу.

— Ти її псуєш.

— Це теж вид створення.

Такао повторив: