Розділ ХХХ — Коваль

Сховали їх у майстерні.

Ззовні вона нічим не вирізнялася.

Низька будівля із широкими дверима, невеликим внутрішнім подвір’ям і навісом, під яким лежали дошки, металеві заготовки, колеса та розібрані механізми.

Господаря звали Рюдзо.

Він був невисоким, кремезним чоловіком із руками, вкритими старими опіками.

Побачивши Хаято, він уклонився.

Побачивши решту — перестав виглядати задоволеним.

— Скільки?

— Ненадовго, — відповів Хаято.

— Я запитав скільки.

— П’ятеро.

Рюдзо порахував.

— Їх шестеро.

Хаято глянув на Такао.

— Він не рахується.

Такао кивнув.

— Приємно повернутися додому.

Рюдзо фиркнув.

— Житимете нагорі. На вулицю без потреби не виходити. У двір можна.

Його погляд зупинився на Габріелі.

— Ти поранений.

— Усі сьогодні такі спостережливі.

— Не капай кров’ю на підлогу.

— Постараюся.

Рюдзо пішов.

Габріель дивився йому вслід.

— Добрий чоловік.

— Ви точно поладнаєте, — сказав Айзек.

Їм виділили дві невеликі кімнати над майстернею.

До вечора мав прийти представник Масаюкі.

Такао повторив це двічі.

Хаято — один раз.

Після чого всі почали чекати.

Через пів години Морс уже нудьгував.

Через годину він знайшов вікно, з якого було видно частину вулиці.

Через півтори Бром відігнав його від нього.

Габріель витримав довше.

Майже дві години.

Потім знизу почувся металевий гуркіт.

Він підняв голову.

Другий.

Лайка.

Габріель встав.

Айзек подивився на нього.

— Ні.

— Що «ні»?

— Куди?

— Нікуди.

Габріель уже йшов до сходів.

Айзек підвівся.

— Тобі заборонили працювати.

— Мені заборонили підіймати важке.

— І?

— Я ще нічого не підняв.

— Ти навіть не знаєш, що там.

— Саме тому йду подивитися.

Морс відірвався від їжі.

— Я з ним.

Бром подивився.

— Навіщо?

— Хтось має переконатися, що він не помре.

— Ти?

— Добре. Хтось має побачити, як він помре.

Габріель показав йому непристойний жест.

— Бачиш? Уже краще.

У майстерні Рюдзо стояв перед великими ковальськими міхами.

Двоє його помічників намагалися зрушити довгий важіль.

Той клинив.

Міхи відкривалися нерівно, повітря йшло ривками.

Рюдзо помітив Габріеля.

— Нагорі.

— У вас важіль перекошений.

— Нагорі.

Габріель підійшов ближче.

— І шарнір сидить криво.

Рюдзо повернувся.

— Ти коваль?

— Так.

Господар оглянув його від голови до ніг.

Особливо затримався на пов’язці.

— Не схожий.

— Ви теж.

Морс тихо сказав:

— Оце зараз було не просто сміливо.

Це було пипець як сміливо.

Рюдзо примружився.

Габріель підійшов до механізму.

Присів.

Одразу скривився від живота.

Айзек зітхнув.

— Розумна людина зупинилася б.

— Добре, що я не вона.

Габріель провів пальцем по металевій осі.

Потім попросив:

— Молоток.

Рюдзо не рухався.

— Молоток, — повторив Габріель.

— Мій.

— Я поверну.

— Усі так кажуть.

Морс кивнув.

— У нас сьогодні вже був такий чоловік із мулом.

Рюдзо все ж простягнув інструмент.

Габріель кілька разів легко вдарив по кріпленню.

Потім зняв штифт.

Оглянув.

— Ось.

Рюдзо нахилився.

На штифті була майже непомітна деформація.

— Через це?

— Через це важіль тягне вісь убік. Ви щоразу сильніше б’єте, вона ще більше клинить.

Рюдзо взяв деталь.

— Можна вирівняти.

— Можна.

— Тоді вирівняй.

Айзек підняв брову.

— Він щойно сказав…

Габріель уже взяв щипці.

— Я почув.

— Габріелю.

— Я не піднімаю важкого.

— Ти неможливий.

— Зате корисний.

Ця фраза прозвучала легко.

Але Айзек чомусь запам’ятав її.

Габріель розігрів штифт.

Працював повільніше, ніж зазвичай.

Кілька разів зупинявся через біль.

Не дозволив нікому допомогти.

Коли метал став потрібного кольору, поклав його на невелику коваделку.

Кілька точних ударів.

Перевернув.

Ще два.

Рюдзо дивився вже без колишнього скепсису.

Айзек теж.

Перстень міг би зробити це миттєво.

Одна думка.

Один дотик.

Метал прийняв би потрібну форму.

Але Габріель не потребував Персня.

Він дивився.

Розумів.

Знав, куди бити.

Коли зупинитися.

Що метал зробить після охолодження.

Це було повільніше.

Значно.

І чомусь Айзеку сподобалося дивитися.

Габріель опустив штифт у воду.

Зашипіло.

— Тепер.

Встановили деталь назад.

Помічник натиснув на важіль.

Міхи розкрилися.

Закрилися.

Рівно.

Ще раз.

Без скрипу.

Рюдзо провів рукою по підборіддю.

— Непогано.

Габріель повернув йому молоток.

— Для людини, яка не схожа на коваля?

— Тепер трохи схожий.

Морс підняв палець.

— Це найтепліший комплімент, який я сьогодні чув.

Рюдзо глянув на нього.

— А ти що вмієш?

Морс подумав.

— Підтримувати мораль.

— Нагорі.

— Чомусь усі швидко це розуміють.