Розділ XXVIII — Забагато уваги

За кілька хвилин їх усіх покликали у двір.

Габріель вийшов останнім.

Хаято тримав у руці лист.

— Від Масаюкі? — запитав Айзек.

— Так.

— Він хоче нас бачити?

Хаято склав папір.

— Ні.

Морс тихо сказав:

— Оце було швидко.

Такао глянув на нього.

— Не зараз.

— Я лише підтримую мораль.

Хаято продовжив:

— Масаюкі-доно наказав не везти вас до головної резиденції.

Бром насупився.

— Чому?

— Бо ви вже привернули забагато уваги.

— Ми? — перепитав Морс. — Особисто я був дуже тихий.

Бром подивився на нього.

Морс знизав плечима.

— Порівняно.

Хаято перевів погляд на Айзека.

— Люди Кенджі розіслали опис.

— Швидко, — сказав Такао.

— Вони втратили загін, ув’язнених і контроль над частиною району. Є причини поспішати.

— Куди тоді нас поведуть? — запитав Габріель.

— У місто Рейзан.

Такао трохи насупився.

— Чому туди?

— Там є люди Масаюкі-доно. І там вас легше сховати серед торговців.

Морс усміхнувся.

— Я вже бачу, як ми чудово губимося в натовпі.

Він показав на Айзека.

— Особливо він.

Світле волосся Айзека серед місцевих справді мало вигляд маяка.

Хаято сказав:

— Саме тому вам змінять одяг.

Морс глянув на себе.

— Нарешті хороші новини.

— І волосся.

Айзек підняв брову.

— Що з волоссям?

— Закриєш.

— Або пофарбуєте, — запропонував Морс.

Айзек повільно повернув голову.

— Спробуй.

— Просто ідея.

Хаято ігнорував їх.

— У Рейзан прибуде людина Масаюкі-доно. Вона вирішить, чи варто везти вас далі.

Айзек відчув знайоме роздратування.

— Вирішить?

Хаято глянув на нього.

— Так.

— А якщо я не захочу?

Тиша.

Такао подивився на Айзека уважніше.

Хаято відповів спокійно:

— Тоді можеш піти.

Морс здивовано підняв брови.

Навіть Бром не очікував.

Айзек примружився.

— Просто так?

— Так.

Хаято кивнув у бік дороги.

— За воротами приблизно через день почнуться землі, де тебе вже шукають. Ще через два дні твої описи будуть на кожній великій заставі. Кенджі хоче тебе живим. Інші поки не знають, що саме ти можеш.

Пауза.

— Але дізнаються.

Айзек мовчав.

— Тому ти можеш піти, — повторив Хаято. — Я не триматиму.

Морс тихо прошепотів:

— Дуже ввічлива пастка.

Такао почув.

— Це не пастка.

— Тоді дуже ввічлива реальність.

Хаято простягнув лист Такао.

— Є ще дещо.

Такао розгорнув.

Пробіг очима.

Його вираз змінився.

Ледь помітно.

Габріель це побачив.

— Що?

Такао не відповів.

Айзек зробив крок ближче.

— Що там?

Хаято сказав:

— Не наказ Масаюкі.

— А?

— Копія одного з повідомлень Кенджі.

Айзек простягнув руку.

— Дай.

Такао кілька секунд вагався.

Потім передав.

Знаки на папері Айзек прочитати не міг.

— Дуже корисно.

Морс зазирнув через плече.

— Я теж нічого не розумію. Нас уже двоє.

— Переклади, — сказав Айзек.

Такао взяв лист назад.

Погляд зупинився на кількох рядках.

— «Розшукуються четверо чоловіків, причетних до нападу на імперський двір…»

Морс підняв руку.

— Нападу?

Такао подивився на нього.

— Хочеш, щоб вони написали «непорозуміння»?

— Було б чесніше.

— Не було б.

Морс опустив руку.

Такао продовжив:

— «Один світловолосий, молодий, чужинець. На правій руці чорні знаки. Носить чорний Перстень…»

Айзек перестав усміхатися.

— Далі.

Такао прочитав наступний рядок.

І замовк.

— Далі, — повторив Айзек.

Такао підняв на нього очі.

— «Світловолосого взяти живим».

Морс пирхнув.

— Хоч якась хороша новина.

Такао не закінчив.

Бром це помітив.

— Там ще щось.

Хаято відповів замість нього:

— Є.

Такао повільно прочитав:

— «Праву руку не пошкоджувати».

Тиша стала іншою.

Айзек опустив погляд.

На Перстень.

На чорні лінії.

Вони знали.

Не все.

Але достатньо.

Габріель стояв трохи позаду.

Його пальці самі торкнулися грудей.

Туди, де під тканиною лежав маленький чорний уламок.

Він одразу опустив руку.

Ніхто не помітив.

Майже ніхто.

Хаято дивився на Айзека.

— Тепер розумієш, чому Масаюкі-доно не хоче, щоб ти з’явився біля його резиденції?

Айзек не відводив очей від Персня.

— Вони думають, що сила в руці.

— Хіба ні?

Айзек повільно стиснув пальці.

Перстень відгукнувся прохолодою.

Під ногами він відчув кам’яні плити.

Дерев’яні стовпи огорожі.

Цвяхи.

Зброю воїнів.

Землю під усім цим.

Світ уже майже повністю повернувся.

Айзек підняв очі.

— Вони поки що думають занадто мало.

Габріель глянув на нього.

Хаято теж.

Морс повільно видихнув.

— Оце, — сказав він, — мабуть, не варто писати в наступному оголошенні про розшук.

Ніхто не засміявся.

Окрім Айзека.

Зовсім трохи.