Розділ XXVI — Корисний чи небезпечний

Ранок на заставі дому Нефритового Дракона почався без криків.

Після останніх кількох днів це вже можна було вважати хорошою ознакою.

Айзек прокинувся від запаху рису, диму й тихої лайки Морса.

— Я просто запитав.

— Ти втретє запитав, — відповів Бром.

— Бо перші два рази ти не дав нормальної відповіді.

— Відповідь була «ні».

— Це коротка відповідь. Не обов’язково нормальна.

Айзек розплющив очі.

Морс сидів біля дверей і тримав у руках миску.

Бром навпроти нього їв мовчки.

— Про що суперечка? — запитав Айзек.

Морс одразу повернувся до нього.

— Добрий ранок. Я намагаюся з’ясувати, чи можна вважати нас гостями.

Айзек повільно сів.

— А Бром?

— Він чомусь вважає, що двоє озброєних чоловіків біля дверей трохи псують гостинність.

Бром навіть не підняв голови.

— Вони змінюються кожні дві години.

Морс кивнув.

— Дуже уважні господарі.

Айзек глянув на двері.

За тонкою перегородкою справді було чути кроки.

Не приховувалися.

Не наближалися.

Просто були там.

— Де Такао?

— Хаято забрав його ще до світанку.

— Забрав?

Морс задумався.

— Запросив.

Бром підняв очі.

— Під охороною.

— Добре. Запросив наполегливо.

Айзек провів долонею по обличчю.

Потім глянув на праву руку.

Чорні лінії залишалися такими ж.

Опіки вже майже не боліли.

Перстень був прохолодним.

Не крижаним.

Це він помітив одразу.

Під підлогою відчувався камінь.

Слабо.

Дерев’яні балки — трохи краще.

Металеві цвяхи — найчіткіше.

Світ повертався шарами.

Айзек не знав, чи це мало його тішити.

Тішило.

Саме це й дратувало.

Морс простягнув йому миску.

— Їж.

Айзек узяв.

— А Габріель?

— У лікаря.

— З ним усе добре?

Морс зробив таке обличчя, ніби питання було складним.

— Він уже встиг посперечатися з лікарем двічі.

Айзек кивнув.

— Значить, добре.

— Я теж так вирішив.

Двері відчинилися.

Увійшов Хаято.

Один.

Морс подивився повз нього.

— А де наш підозрілий провідник?

— Такао живий.

— Я не питав, чи він живий.

— Але хотів.

Морс замовк.

Хаято перевів погляд на Айзека.

— Ти можеш ходити?

— Можу.

Бром кашлянув.

Айзек глянув на нього.

— Що?

— Нічого.

Хаято помітив.

— Наскільки добре?

Морс відповів замість нього:

— Учора вистачило, щоб перетворити чужу зброю на погану скульптуру.

Айзек повільно подивився на нього.

— Дякую.

— Завжди радий допомогти.

Хаято не усміхнувся.

— Масаюкі-доно ще не знає, що ви тут.

— Учора ти сказав, що відправиш повідомлення, — сказав Айзек.

— Відправив.

— Тоді скоро знатиме.

— Саме так.

Хаято зробив коротку паузу.

— До того часу хочу поговорити з тобою.

Морс підняв миску.

— А ми?

Хаято глянув на нього.

— Можеш їсти.

— Добре. Я боявся, що мене теж оцінюватимуть.

— Уже оцінив.

— І?

— Їж.

Бром опустив погляд у миску, ховаючи усмішку.

Хаято повів Айзека у внутрішній двір.

Невеликий.

З одного боку тягнулася дерев’яна галерея.

З іншого стояли стійки зі зброєю.

Кілька воїнів тренувалися з дерев’яними мечами.

Айзек на мить затримав на них погляд.

Дерево.

Він відчував його.

Не так чітко, як хотілося б.

Але відчував.

Хаято це помітив.

— Щось не так?

— Ні.

— Ти дивишся на зброю.

Айзек перевів очі на нього.

— У вас усі так люблять стежити за тим, куди я дивлюся?

— Після того, що про тебе розповідають, так.

Вони сіли на край галереї.

Хаято поклав руки на коліна.

— Розкажи про Перстень.

Айзек мовчав.

— Що саме?

— Що він робить.

— Ти бачив.

— Я бачив наслідки.

— Для більшості людей цього достатньо.

— Я не більшість.

Айзек ледь усміхнувся.

— Усі важливі люди кажуть щось подібне?

— Лише ті, кому часто брешуть.

— Тоді я постараюся не руйнувати традицію.

Хаято вперше ледь помітно усміхнувся.

— Добре.

Він кивнув на руку Айзека.

— Це магія?

— Не знаю.

— Ти не знаєш, що носиш?

— Я знайшов його кілька днів тому.

— І одягнув.

Айзек згадав скелетну руку.

Тонке відчуття потреби.

Майже власне бажання.

— Так.

— Чому?

— Тоді це здавалося хорошою ідеєю.

Хаято глянув на чорні лінії.

— Зараз?

— Зараз я обережніше ставлюся до хороших ідей.

Хаято повільно кивнув.

— Його можна зняти?

— Ні.

— Пробував?

— Так.

— І що?

Айзек подивився на нього.

— Пірати теж пробували.

Хаято перевів погляд на палець.

— Саме тому в повідомленні з узбережжя згадували зігнутий тесак?

Айзек насупився.

— Уже згадували?

— Тут інформація подорожує швидше за людей.

— Чудово.

— І стає цікавішою дорогою.

— Ще краще.

Хаято трохи нахилився вперед.

— Кажуть, ти керуєш металом.

Айзек не втримався.

Посміхнувся.

Хаято помітив.

— Що?

— Нічого.

— Ти щойно усміхнувся.

— Просто згадав учорашніх людей.

— Тих, що напали на вас?

— Так.

— Вони теж думали, що справа в металі?

Айзек глянув на дерев’яні мечі у дворі.

— Вони дуже старалися.

— Використовували дерево?

— І мотузки.

— Розумно.

Айзек знову подивився на нього.

— Не дуже.

Хаято мовчав.

Айзек підняв праву руку.

Поклав долоню на дерев’яну дошку галереї.

Силу не використовував.

Просто відчув структуру.

— Перстень працює не з металом.

— А з чим?

Айзек задумався.

— З матерією.

Хаято кілька секунд дивився на нього.

— Поясни.

— Камінь. Дерево. Метал. Земля.