Розділ ХХV — Тінь зазрості

Переконався, що ніхто не дивиться.

Просунув руку під одяг.

Дістав маленький темний уламок.

Той самий.

З руїн.

Нерівний шматок чорного металу.

Легший, ніж мав би бути.

На поверхні проходили тонкі лінії.

Не зовсім такі, як на Персні Айзека.

Але достатньо схожі, щоб Габріель тоді не зміг просто залишити його лежати.

Він повернув уламок у пальцях.

Нічого.

Звичайний холодний метал.

Ніякого світла.

Ніякого тепла.

Ніякої сили.

Габріель провів великим пальцем по краю.

І добре.

Після того, що він бачив у дворі, будь-яка інша відповідь мала б його налякати.

Так?

Він подивився на сплячого Айзека.

Ще кілька днів тому вони обоє були просто людьми, яких шторм викинув туди, де їм не місце.

Тепер варта шукала Айзека.

Пірати хотіли продати Айзека дорожче.

Такао вів їх до одного з наймогутніших людей імперії через Айзека.

Хаято дивився на нього так, ніби намагався вирішити, зброя перед ним чи людина.

А сьогодні вісім озброєних чоловіків прийшли саме по Айзека.

Габріель стиснув уламок.

Ледь сильніше, ніж треба.

Дурня.

Йому не була потрібна така сила.

Він бачив, що вона робить.

Бачив очі Айзека.

Бачив двір.

Бачив людей, яких ламало разом із землею й металом.

Ні.

Таке не могло бути правильним.

Габріель опустив погляд на уламок.

І що ти взагалі хочеш від шматка металу?

Відповіді не було.

Звичайно.

Він мало не засміявся.

Айзек хоча б знайшов цілий артефакт.

А він сидів серед ночі й дивився на уламок, ніби той раптом вирішить пояснити, ким був.

Безглуздо.

Габріель уже хотів сховати його.

Не сховав.

Пальці залишилися стиснутими навколо чорного металу.

Перед очима знову промайнула стріла, що летіла в борт воза.

Айзек змінив її траєкторію одним рухом.

Габріель у той момент міг лише пригнутися.

Потім нападники.

Айзек зупинив їх.

Габріель лежав.

Харн.

Він кинувся.

Отримав клинок у живіт.

Айзек урятував усіх.

Неприємне відчуття повернулося.

Цього разу назвати його занепокоєнням було складніше.

Заздрість.

Габріель скривився.

— Чудово, — прошепотів він.

Навіть самому собі це звучало огидно.

Айзек ледве не помер через цю річ.

Втратив контроль.

Дві доби не прокидався.

А він сидить і заздрить?

Габріель розтиснув руку.

Уламок лежав на долоні.

Мертвий.

Безкорисний.

Мені це не потрібно.

Він почекав.

Думка не стала правдивішою.

Габріель видихнув.

Добре.

Не сила.

Не така.

Можливо, просто зрозуміти.

Що це за метал.

Звідки він.

Чому лежав там.

Чому його поверхня була такою дивною.

Чому він узагалі забрав його.

А якщо це все ж частина чогось більшого…

Габріель різко обірвав думку.

— Ні.

Морс заворушився уві сні.

Габріель одразу стиснув уламок і сховав його під одяг.

Завмер.

Морс лише перевернувся на інший бік.

Тиша повернулася.

Габріель повільно опустився на ковдру.

Біль у животі відгукнувся тупим пульсом.

Він заплющив очі.

Уламок залишився біля грудей.

Нічого не зробив.

Нічого не дав.

Нічого не пообіцяв.

І Габріель мав би бути цьому радий.

Майже був.

Майже.