Розділ ХХ — «Необхідно»

Вони вийшли із села ще до полудня.

Габріеля поклали у віз, підклавши під спину складені ковдри.

Кійо наполягла, щоб Айзек теж їхав.

Айзек наполягав, що може йти.

У результаті пройшов приблизно двісті кроків.

Після чого мовчки сів поруч із Габріелем.

Той навіть не повернув голови.

— Нічого не скажеш?

— Я дорожу життям.

— Правильно.

— Але думаю дуже голосно.

Айзек штовхнув його ліктем.

Габріель скривився.

— Живіт.

— Вибач.

— Тепер я вже не думаю. Тепер я ненавиджу тебе.

Попереду Морс озирнувся.

— Нарешті все повертається до норми.

Село залишилося позаду.

Разом із ним зник і нерівний ритм бамбукових трубок.

Дорога швидко звузилася.

По один бік тягнулися залиті водою поля.

По інший — невисокі пагорби, вкриті соснами й бамбуком.

Час від часу траплялися невеликі кам’яні стовпи з вирізаними знаками.

Айзек не міг їх прочитати.

Такао пояснював лише найнеобхідніше.

До найближчого великого тракту — пів дня.

Потім ще кілька днів до земель, які безпосередньо контролював дім Нефритового Дракона.

Якщо їм пощастить.

Айзек уже починав розуміти, що в Такао слова «якщо пощастить» зазвичай означали «приготуйтеся до проблем».

Ближче до вечора вони дісталися місця, де старий тракт перетинав річку.

Міст справді був зруйнований.

Морс зупинився.

Подивився на воду.

Потім на Такао.

— Знаєш, я чомусь уявляв, що ти перебільшуєш.

— Навіщо?

— Щоб ми не хвилювалися.

— Це не моя робота.

— Уже зрозумів.

Від мосту залишилися лише дві кам’яні опори та кілька почорнілих паль.

Річка була неглибокою, але течія швидкою.

Нижче за течією виднівся брід.

Такао пішов перевірити глибину.

Бром притримував мула.

Айзек машинально подивився на кам’яні опори.

Раніше…

Після Персня…

він би відчув їх.

Не просто побачив.

Відчув би тріщини.

Щільність.

Напругу всередині каменю.

Знав би, де натиснути.

Що змінити.

Як витягнути з дна плиту.

Як підняти опору.

Як зробити переправу.

Тепер перед ним був лише камінь.

Мертвий.

Німий.

— Навіть не думай, — сказав Габріель.

Айзек повернув голову.

— Про що?

— У тебе саме таке обличчя.

— Яке?

— Наче зараз зробиш щось дурне й потім поясниш, що це було необхідно.

Айзек завмер.

Фраза зачепила сильніше, ніж мала.

Необхідно.

Десь усередині ворухнулася неприємна знайомість.

Габріель цього не помітив.

— Він усе ще не працює?

Айзек подивився на Перстень.

— Ні.

— Добре.

Відповідь прозвучала надто швидко.

Айзек підняв очі.

— Добре?

Габріель помовчав.

— Після того, що сталося?

— Я контролював себе.

Габріель подивився на нього.

Довго.

Айзек відчув, як усередині піднімається роздратування.

— Що?

— Нічого.

— Скажи.

— Ти не пам’ятаєш половини.

— Я пам’ятаю достатньо.

— Тоді навіщо питаєш нас, що сталося?

Айзек стиснув щелепи.

Габріель відвів погляд до річки.

— Я не кажу, що це був не ти.

Пауза.

— Я кажу, що не знаю, чи весь час це був тільки ти.

Айзек мимоволі глянув на чорне кільце.

Холодне.

Безмовне.

— Це просто артефакт.

— Камінь теж просто камінь, поки ти не скинеш його комусь на голову.

— Дуже глибоко.

— Я поранений. Мені дозволено бути мудрим.

— Тобі дозволено лежати мовчки.

— Кійо сказала те саме.

Такао повернувся від броду.

— Проїдемо.

Морс глянув на воду.

— Це добра новина?

— Порівняно з утопленням — так.

— Починаю звикати до твоїх стандартів.

Віз повільно рушив у воду.

Мул упирався.

Колеса провалювалися в м’яке дно.

На середині течія вдарила сильніше.

Віз хитнувся.

Габріель різко схопився за край.

Айзек другою рукою втримав його.

Одне колесо наскочило на камінь.

Застрягло.

— Стій! — крикнув Бром.

Мул натягнув упряж.

Віз не рушив.

Морс зайшов у воду.

— Зараз.

Бром став поруч.

Удвох вони штовхнули.

Колесо лише глибше сіло між камінням.

— Ще раз.

Айзек дивився на нього.

На дерев’яний обід.

На камінь під ним.

Усе було настільки просто.

Якби Перстень працював…

Лише трохи змінити форму каменю.

На палець.

На два.

Колесо вільне.

Ніхто не надривається.

Ніхто не ризикує зірвати рану Габріелю.

Було б простіше.

Айзек опустив погляд на руку.

Перстень залишався холодним.

Він ненавидів себе за те, що відчув розчарування.

— Айзек, — покликав Бром. — Якщо можеш стояти, нам не завадить ще одна пара рук.

Айзек повільно зліз із воза.

Вода сягнула майже колін.

Ноги одразу стали важкими.

Він узявся за колесо здоровою рукою.

— На три.

Морс подивився на нього.

— Тільки не падай. Я не хочу пояснювати Кійо, що ми повернули тебе мокрим.

— Ти взагалі не хочеш до неї повертатися.

— Теж правда.

— Раз.

Бром уперся плечем.

— Два.

Айзек стиснув зуби.

— Три.

Вони штовхнули.

Колесо здригнулося.

Не вийшло.

— Ще раз.

Другий поштовх.

Камінь під колесом ледь зрушив.

Морс хрипко засміявся.

— О, прекрасно. Навіть каміння сьогодні проти нас.

Третій раз.

Колесо вискочило.

Віз смикнувся вперед.

Мул мало не потягнув за собою Брома.

За хвилину вони вже стояли на іншому березі.

Мокрі.

Виснажені.

Але цілі.

Айзек сів просто на траву.

Дихання збилося.

Права рука тремтіла.

Габріель дивився на нього з воза.

— Бачиш?

Айзек важко підняв голову.

— Що?

— Світ не розвалився без твого Персня.