Розділ ХVІ — Можливість

Бром нарешті запитав:

— Тепер розкажеш, хто ти такий?

Незнайомець не поспішав відповідати.

Він підніс чашку до губ, зробив невеликий ковток і ще кілька секунд дивився на вогонь.

Тук.

Десь надворі перекинулася чергова бамбукова трубка.

Тук.

— Такао, — нарешті сказав він.

Морс підняв брову.

— І все?

— Ти запитав, хто я.

— Я сподівався на щось трохи довше.

— Такао.

— Уже краще не стало.

Бром проігнорував їх обох.

— Ти знав дорогу сюди. Кійо тебе впустила. Знаєш, що відбувається в графстві. І надто спокійно поводишся для людини, яка ще вранці сиділа в кайданах.

Такао повільно покрутив чашку в долонях.

— Я служив дому Нефритового Дракона.

Морс перестав усміхатися.

— Служив?

— Так.

— А потім вирішив трохи відпочити в імперській в’язниці?

— Не зовсім добровільно.

Бром сів навпроти.

— Ким служив?

— Супроводжував людей, вантажі, податки. Інколи листи, які було небажано втрачати дорогою.

— Солдат?

— Ні.

— Чиновник?

— Коли було вигідно.

Морс хмикнув.

— Уже подобається менше.

Такао ледь усміхнувся.

— Мені теж.

Бром не відступав.

— Чому тебе схопили?

Цього разу пауза була довшою.

— Мене назвали шпигуном.

— А ти ним був?

Такао подивився на Морса.

— Мене назвали шпигуном.

— Це не відповідь.

— У Дзинь іноді цього достатньо.

Морс задумливо кивнув.

— Знаєш, починаю розуміти місцеве право. Дуже економить час.

Кійо, яка саме міняла пов’язку Габріелю, навіть не озирнулася.

— Якщо говоритимеш голосніше, зекономлю час і я.

— Я ж тихо.

— Ти існуєш голосно.

Морс замовк.

На кілька секунд.

Потім нахилився до Брома.

— Вона мені подобається.

— Я чую, — сухо сказала Кійо.

Морс знову випростався.

— Особливо це.

Бром важко видихнув і повернувся до Такао.

— Добре. Припустімо, ми тобі віримо.

— Не раджу.

— Ще краще. Тоді навіщо тобі вести нас до цього Масаюкі?

Ім’я змусило Кійо на мить зупинити руки.

Лише на мить.

Потім вона продовжила перев’язувати Габріеля.

Такао помітив.

— Бо тут ви довго не проживете.

— Дуже переконливо.

— До ранку люди Кенджі дістануться найближчих сіл. До вечора дороги перекриють. Якщо дайкан Акіра живий, він підтвердить, що сталося. Якщо не живий — знайдеться достатньо інших.

Погляд Такао ковзнув до Айзека.

Той лежав біля стіни на складених ковдрах.

Нерухомий.

Права рука була обгорнута тканиною від зап’ястка майже до ліктя.

Чорний Перстень залишався відкритим.

Холодним.

— Після того, що зробив він, — продовжив Такао, — вас шукатимуть не як утікачів.

Бром примружився.

— А як?

— Як можливість.

Морс тихо пирхнув.

— Я вже чув щось подібне від піратів.

— І чим для них закінчилося?

Морс подивився на нього.

— Переконав.

Бром кивнув на Айзека.

— І ти хочеш привести цю «можливість» до свого колишнього господаря.

— Так.

— Продати?

Такао навіть не образився.

— Якби я хотів його продати, залишив би біля дороги й дочекався тих, хто заплатить більше.

— Дуже шляхетно.

— Ні.

Такао зробив ще один ковток.

— Просто нерозумно продавати те, чого не розумієш.

Морс усміхнувся.

— О, тепер точно подобається.

Бром нахилився вперед.

— Хто такий Масаюкі?

Такао трохи помовчав.

— Один із п’яти людей, які зараз тримають Імперію Дзинь за горло.

— Я думав, вони її тримають від розпаду.

— Це залежить від того, кого запитати.

Він поставив чашку на підлогу.

— Імператор мертвий. Його спадкоємець надто молодий, щоб прийняти печатку й правити самостійно. Поки хлопчик не досягне потрібного віку, п’ять великих домів ділять між собою владу.

— І хлопчик у Масаюкі, — сказав Бром.

Такао кивнув.

— Під його захистом.

Морс підняв палець.

— Дуже красиве слово.

— Тут люблять красиві слова.

— А некрасиве?

— Заручник.

Кілька секунд ніхто не говорив.

Бром подивився на Айзека.

— І навіщо людині, яка вже тримає майбутнього імператора, потрібні ми?

— Ви — ні.

Такао теж перевів погляд на Айзека.

— Він — можливо.

Морс зітхнув.

— Знову почалося.

— Масаюкі-доно не подарує вам свободу.

— О, чудово. А я вже майже зібрався подякувати.

— Але він може дати вам час.

Бром насупився.

— На що?

Такао подивився на Габріеля.

— Вилікувати цього.

Потім на Айзека.

— І дочекатися, поки цей хоча б розплющить очі.

— Нікуди він завтра не піде, — сказала Кійо.

Усі повернулися до неї.

Стара зав’язала останній вузол на пов’язці Габріеля й випросталася.

— Хто?

— Світловолосий.

Морс примружився.

— Мені подобається, як точно ти нас розрізняєш.

Кійо підійшла до Айзека.

Опустилася поруч.

Поклала пальці на шию.

Порахувала пульс.

Потім торкнулася чола.

— Гарячки немає.

Провела долонею нижче.

Зупинилася біля перев’язаної руки.

— Зніміть.

Бром допоміг розмотати тканину.

Зелена кашка під нею потемніла.

Опіки залишилися важкими, але більше не розповзалися.

Кійо торкнулася шкіри вище чорних ліній.

Айзек не ворухнувся.

Натиснула сильніше.

Нічого.

Потім узяла його за пальці.

Одразу насупилася.

— Досі холодні.

Морс присів навпочіпки.

— Це добре чи погано?

— А ти як думаєш?