Розділ XV — Шанс

Ми знаємо, що вона використала артефакт тоді, коли не повинна була цього робити.

— Через порожній цикл?

Цього разу Наелія завмерла.

Лише на коротку мить.

— Так.

— І що тепер?

— Тепер ми намагаємося не дати їй померти.

Афіна ще кілька секунд дивилася на неї.

Потім перевела погляд на Артеміду.

Питання залишилося.

Просто не прозвучало вдруге.

Наелія змочила тканину настоєм і приклала до почорнілої шкіри.

Жодної реакції.

Вона натиснула трохи сильніше.

Артеміда навіть не здригнулася.

— Вона нічого не відчуває? — тихо запитала Вальєра.

Наелія провела пальцями по Артемідиній долоні.

Потім стиснула один із пальців.

Нічого.

— Схоже, що ні.

Сайрон опустився поруч навколішки.

— Це добре?

Наелія повільно підняла на нього очі.

— Ні.

Тиша стала важчою.

За кілька кроків Перша сфера продовжувала неспішно обертатися в повітрі.

Її блакитне сяйво ковзало по відкритому полю.

По уламках перенесеної складської зали.

По закривавлених руках Сайрона.

По нерухомому обличчю Артеміди.

Наче все це не мало до неї жодного стосунку.

Раптом Артеміда різко судомно вдихнула.

Афіна здригнулася.

— Артемідо?

Груди піднялися.

Опустилися.

І більше не рухнули.

Сайрон зблід.

— Наеліє.

Та вже нахилилася до неї.

— Артемідо.

Пальці до шиї.

Нічого.

Наелія змістила їх.

— Ні…

Вона різко поклала обидві долоні на груди Артеміди.

Натиснула.

Раз.

Ще раз.

— Дихай.

Сайрон подався вперед.

— Що відбувається?!

— Не заважай!

Ще натиск.

Артеміда залишалася нерухомою.

— Давай.

Ще.

— Артемідо!

Афіна вже тримала її голову.

Кронос стояв за плечем Сайрона.

Вальєра мовчки дивилася.

Гефест уперше за весь час відвів погляд.

Наелія натиснула ще раз.

І тоді Артеміда судомно втягнула повітря.

Усе тіло сіпнулося.

Вона кашлянула.

Раз.

Слабо.

Потім знову обм’якла.

Але дихання повернулося.

Наелія завмерла над нею.

Порахувала.

Ще раз перевірила пульс.

Видихнула.

— Цього недостатньо.

Сайрон насупився.

— Що?

Наелія вже розстібала невеликий шкіряний мішечок на поясі.

Афіна бачила його раніше.

Не раз.

Наелія майже завжди носила його із собою.

Але ніколи не відкривала.

Вона висипала в долоню кілька невеликих кристалів.

Напівпрозорих.

На перший погляд майже безбарвних.

Та варто було світлу Першої сфери пройти крізь них, як усередині проступило м’яке золотаве сяйво.

Наче в камені застигло щось тепле.

Живе.

Кронос нахилив голову.

— А це що?

Наелія перебрала кристали пальцями.

П’ять.

Вона взяла один.

Подивилася на Артеміду.

Потім — на її руку.

Повернула кристал назад.

Взяла два.

Завмерла.

І додала третій.

Еларієць поруч тихо промовив:

— Наеліє.

— Знаю.

— Три?

Вона навіть не глянула на нього.

— Я вмію рахувати.

— Еларіс казав…

Погляд Наелії миттєво піднявся.

І цього вистачило.

Еларієць замовк.

Афіна повільно перевела очі з нього на кристали.

— Еларіс?

Наелія сховала два кристали назад у мішечок.

Три залишила в долоні.

— Не зараз.

— Ти вже вдруге кажеш мені «не зараз».

— Значить, починаєш звикати.

За інших обставин Афіна, можливо, відповіла б.

Тепер лише стиснула губи.

Наелія простягнула руку до Вальєри.

— Ніж.

— Знову?

— Так.

Вона взяла ліву руку Артеміди.

Злегка проколола подушечку пальця.

На шкірі виступила маленька крапля крові.

Кронос примружився.

— Що ти робиш?

— Прив’язку.

— Це слово мало щось пояснити?

— Ні.

Наелія притиснула перший кристал до краплі крові.

Спершу нічого не сталося.

Сайрон уже нахилився ближче.

Потім усередині прозорого каменя виникла тонка червона нитка.

Вона повільно простягнулася крізь кристал.

Роздвоїлася.

Ще раз.

За кілька секунд усередині вже проступала ціла мережа крихітних червоних прожилок.

Афіна мимоволі подалася вперед.

— Що…

Кристал здригнувся.

Його краї почали втрачати твердість.

Не плавитися від тепла.

Наче сам камінь переставав бути каменем.

За мить у пальцях Наелії залишилася густа золотаво-червона крапля.

Наелія підставила маленьку чашечку зі своєї сумки.

Речовина повільно стекла всередину.

Вона додала кілька крапель води.

Перемішала.

У чаші спалахнуло слабке світло.

Сайрон дивився на нього, не кліпаючи.

— Що це?

Наелія на мить затримала погляд на рідині.

— Шанс.

— Звідки він у тебе?

Вона нічого не сказала.

Лише підсунула долоню під голову Артеміди.

— Допоможи.

Сайрон одразу опинився поруч.

Обережно підняв її.

Наелія торкнулася чашею губ Артеміди.

— Повільно.

— Вона непритомна.

— Я знаю.

Кілька крапель потрапили до рота.

Нічого.

Ще кілька.

Наелія почекала.

— Давай…

Горло Артеміди ледь помітно здригнулося.

Ковток.

Сайрон широко розплющив очі.

Наелія дала ще трохи.

Ще один ковток.

І тільки тоді її плечі трохи розслабилися.

Афіна не відводила погляду від чаші.

— Це ліки?

— Так.

— Які?

Наелія промовчала.

— Знову «не зараз»?