Розділ XIV — Слід Браслета

— АРТЕМІДО!

Сайрон опинився біля неї раніше, ніж відлуння власного крику встигло розчинитися між кам’яними арками.

Він упав навколішки.

Перевернув Артеміду на спину.

Її голова безвольно відкинулася набік.

— Артемідо.

Долоня лягла на щоку.

Холодна.

Надто холодна.

— Гей. Чуєш мене?

Жодної відповіді.

Сайрон торкнувся пальцями шиї.

Раз.

Змістив їх.

Ще раз.

Нічого.

— Сайроне…

Афіна вже стояла поруч.

— Мовчи.

Він притиснув пальці сильніше.

І нарешті відчув.

Слабкий поштовх.

Настільки слабкий, що спершу вирішив, ніби це здригнулася його власна рука.

Ще один.

Пауза.

Ще.

— Жива.

Кронос видихнув так голосно, ніби весь цей час сам не дихав.

Гефест підійшов ближче.

Чорна броня вже почала розпадатися на дрібні металеві частинки, повертаючись до ожерелля. Бурштинове сяйво в його очах згасало.

Вальєра мовчала.

Дивилася лише на руку Артеміди.

І саме туди за кілька секунд подивилися всі.

Від блакитного каменя Браслета до ліктя тягнулися почорнілі жили.

Не тонкі лінії.

Грубі.

Набряклі.

Навколо них шкіра почервоніла, подекуди стала майже чорною. Від зап’ястка ще підіймався слабкий пар.

Пальці Артеміди час від часу судомно здригалися.

— Треба охолодити, — сказала Афіна.

Вона простягнула руку.

— Не торкайся.

Голос пролунав за їхніми спинами.

Спокійний.

Але настільки різкий, що Афіна зупинилася.

До них швидко йшли троє еларійців.

Попереду — Наелія.

Вона не бігла.

Проте відстань долала так швидко, що іншим доводилося майже наздоганяти її.

Наелія опустилася біля Артеміди.

— Що сталося?

Сайрон відкрив рот.

Кронос відповів раніше:

— Браслет.

Наелія підняла на нього очі.

— Це я бачу.

Кронос замовк.

Її пальці торкнулися шиї Артеміди.

Потім вона нахилилася нижче, прислухаючись до дихання.

— Коли використовувала його до цього?

Сайрон насупився.

— До чого це?

Наелія навіть не подивилася на нього.

— Коли?

Кронос повільно стиснув щелепи.

— Незадовго до цього.

Наелія завмерла.

Лише на мить.

— Наскільки незадовго?

Ніхто не відповів.

І цього вистачило.

Вона перевела погляд на Браслет.

— Порожній цикл не завершився?

Артемідина рука знову здригнулася.

Кронос тихо сказав:

— Ні.

Один з еларійців за спиною Наелії ледь помітно змінився в обличчі.

Афіна це побачила.

— Що?

Жодної відповіді.

— Що це означає?

Наелія вже розстібала верхню частину обладунку Артеміди.

— Це означає, що зараз мені потрібне місце, де її можна покласти.

— Наеліє.

— Афіно, не зараз.

— Я запитала, що з нею.

Наелія нарешті підняла голову.

— Вона помирає.

Цього вистачило.

Артеміду нікуди не переносили.

Не було куди.

Навколо Першої сфери простягалося відкрите кам’янисте поле, і єдиною спорудою посеред нього тепер залишався понівечений шматок складської зали, який вона щойно вирвала з-під Брахдума й перенесла разом із ними.

Наелія опустилася просто на землю.

— Плащ.

Сайрон не одразу зрозумів.

— Що?

— Під голову. Швидше.

Кронос першим скинув плащ, швидко згорнув його в кілька разів і передав Наелії.

Вона обережно підняла голову Артеміди й підклала тканину під потилицю.

Це було все, що вони могли їй дати.

Холодна земля під спиною.

Згорнутий плащ замість подушки.

Відкрите небо над головою.

І кілька людей навколо, які ще не знали, чи доживе вона хоча б до наступної години.

— Одяг з руки зрізати, — сказала Наелія.

Вальєра вже витягувала ніж.

— Вище ліктя?

— Так. Браслета не зачіпай.

Сайрон стояв навколішки поруч.

Його руки були в крові.

Не Артеміди.

Ноктирів.

Проте дивився він на них так, ніби лише зараз це помітив.

Афіна опустилася з іншого боку й обережно притримувала голову Артеміди.

Кронос стояв трохи позаду, важко переводячи подих.

Гефест мовчав.

Наелія тим часом уже працювала.

Пальці торкнулися шиї.

Пульс.

Пауза.

Ще один слабкий поштовх.

Вона нахилилася до обличчя Артеміди, прислухалася до дихання.

— Воду, — коротко сказала вона.

Хтось простягнув флягу.

Наелія змочила шматок чистої тканини.

Ніякого столу.

Ніяких полиць з інструментами.

Усе необхідне вона діставала просто зі своєї сумки й складала поруч на землі.

А за кілька кроків від них у повітрі незворушно висіла Перша сфера.

Наелія ще кілька секунд прислухалася до дихання Артеміди.

Надто поверхневе.

Нерівне.

Між окремими вдихами виникали паузи, які щоразу змушували Сайрона напружуватися.

— Вона не прокидається, — тихо сказав він.

— Це я теж бачу.

Наелія провела пальцями по шиї Артеміди, ще раз рахуючи удари серця.

Один.

Пауза.

Другий.

Знову пауза.

Її обличчя залишалося спокійним.

Лише пальці рухалися трохи швидше, ніж раніше.

Афіна це помітила.

— Наеліє.

— Що?

— Наскільки все погано?

Наелія не відповіла одразу.

Її погляд ковзнув по обпеченій руці.

Браслет сидів там само.

Нерухомий.

Блакитний камінь більше не світився.

Від нього по руці тягнулися почорнілі жили, а шкіра навколо була обпалена так сильно, що подекуди вже починала тріскатися.

— Погано, — нарешті сказала вона.

Сайрон різко підняв голову.