Розділ ХІІ — Не озираючись

Коли вони залишали двір, сонце вже піднялося над бамбуком.

Ніхто не озирнувся.

Навіть Морс.

Хоча зазвичай саме він знаходив причину подивитися назад — хоча б для того, щоб переконатися, що біда справді залишилася позаду, а не просто тихо йде слідом.

Тепер причин не було.

Усе, що вони могли побачити, й без того залишиться з ними надовго.

Дві жердини витягли з розбитої огорожі. Між ними натягнули чиїсь плащі й шматок грубої тканини, знайдений біля складу інструментів.

На ці ноші поклали Габріеля.

Бром ішов попереду, тримаючи один кінець. Морс — другий.

Кожен їхній крок відгукувався на обличчі пораненого.

Навіть непритомний, Габріель час від часу стискав зуби.

Айзека несли інакше.

Двоє звільнених чоловіків підхопили його під руки й майже волокли між собою, доки незнайомець у подертому добротному одязі не наказав зупинитися.

— Так ви до першого пагорба донесете лише половину.

Морс озирнувся.

— Яку саме?

— Верхню, якщо пощастить.

— Добре. Уже починаю любити місцевих.

Бром опустив ноші.

— Є кращий спосіб?

Чоловік кивнув на край дороги.

— Бамбук.

За кілька хвилин вони зробили другі ноші.

Айзека поклали на них обережніше.

Не через співчуття.

Ніхто не хотів торкатися його правої руки.

Шкіра вздовж чорних ліній почорніла й почервоніла одночасно. У кількох місцях здулися пухирі. Від кисті вже майже не йшов пар, але варто було наблизити долоню, як відчувався дивний холод.

Не жар.

Холод.

Наче опік лежав на тілі, яке кілька годин пролежало в снігу.

Перстень не подавав жодних ознак життя.

— Він дихає? — запитав Морс.

Незнайомець нахилився до Айзека.

— Так.

— Це хороша новина?

— Поки що це єдина.

Вони рушили.

Зі звільнених полонених із ними залишилося дев’ятеро.

Решта розбіглися одразу після втечі.

Хтось подався в бік гір. Хтось повернув до порту. Двоє взагалі побігли дорогою, якою їх привели, ніби вирішили, що найменш очевидний шлях до свободи — назад у пащу.

Морс дивився їм услід.

— Довго проживуть?

— Ні, — відповів незнайомець.

— Мені подобається твоя здатність підтримати людину.

— Ти запитав.

— Це була моя помилка.

Дорога пішла вгору.

Село, з якого їх привели до двору, вони обійшли широкою дугою. Незнайомець не дозволив навіть наблизитися до нього.

— Там нас бачили.

— Нас сьогодні багато де бачили, — сказав Бром.

— Там бачили імперський конвой. А за годину побачать людей, які біжать із боку зруйнованого двору.

— Значить, їм буде про що поговорити за вечерею.

— Якщо варта не вирішить поговорити з ними раніше.

Морс цього разу промовчав.

Близько полудня Габріель прийшов до тями.

Не повністю.

Спершу просто застогнав.

Потім пальці правої руки повільно ковзнули до живота.

Бром одразу зупинився.

— Не чіпай.

Габріель розплющив очі.

— Воду…

Морс нахилився над ним із бурдюком.

— Повільно.

— Я виглядаю так, ніби можу швидко?

— Ти завжди знаходиш спосіб зробити дурість швидше, ніж очікуєш.

Габріель зробив кілька ковтків.

Заплющив очі.

— Харн?

Ніхто не відповів.

Габріель знову відкрив очі.

Подивився спочатку на Морса.

Потім на Брома.

Мовчання затягнулося.

— Зрозуміло.

Він відвернув голову.

Кілька кроків вони пройшли мовчки.

Потім Морс не витримав.

— Тебе попереджали.

Бром різко глянув на нього.

— Не зараз.

— Саме зараз.

Габріель навіть не ворухнувся.

Морс продовжив:

— Айзек тебе тримав. Тобі сказали стояти. Навіть той чиновник наказав своїм людям тебе не калічити. Але ні. Ти вирішив, що саме тобі належить урятувати людину, яку вже поклали на плаху.

— Морсе.

— Що?

Бром зупинився.

— Спробуй спокійно дивитися, як людині рубають голову. Потім розкажеш нам про правильні рішення.

— Я не кажу, що він мав стояти й усміхатися.

— Тоді що ти кажеш?

Морс подивився на Габріеля.

— Що тепер через його рішення ми тягнемо двох.

Габріель тихо видихнув.

— Він правий.

Бром насупився.

— Ти зараз не в тому стані, щоб допомагати йому вигравати суперечки.

— Я сам поліз.

Голос був слабким.

— Айзек казав зупинитися.

Він повільно повернув голову.

На других ношах лежав Айзек.

— А потім?

Морс перестав усміхатися.

— Потім ти пропустив найцікавіше.

— Що він зробив?

Мовчання.

— Морсе.

Той почухав щоку.

— Якщо дуже коротко… двір тепер потребує ремонту.

Бром сухо додав:

— І нової варти.

Габріель дивився на Айзека.

— Багато?

Ніхто не перепитав, що саме він має на увазі.

— Так, — відповів Бром.

Габріель заплющив очі.

Більше він не говорив.