Розділ XI — Після люті

Він підвівся біля помосту.

На губах була кров.

Ліва пластина обладунку тріснула після удару об землю.

Вакидзасі, яким він проштрикнув Габріеля, досі був у руці.

— Сатору-кун! — крикнув Кенджі.

Самурай озирнувся.

— Назад!

Сатору подивився на Айзека.

Потім на тіла товаришів.

— Він їх убиває.

— Це наказ!

Сатору стиснув руків’я.

І рушив.

Кенджі зблід.

— Сатору-кун!

Самурай побіг.

Айзек підняв очі.

Побачив його.

Побачив вакидзасі.

Побачив кров Габріеля на клинку.

І світ навколо Сатору зім’явся.

Його нагрудник розірвало.

Не назовні.

Пластини пішли в різні боки, вириваючи шнури й кріплення.

Одна врізалася в плече.

Інша зламалася біля ребер.

Вакидзасі вилетів із руки.

Земля під ногами воїна піднялася.

Сатору відкинуло через двір.

Він ударився спиною об огорожу.

Хруснуло дерево.

Самурай упав.

Не рухався.

Але дихав.

Кенджі побачив це.

Побачив і запам’ятав.

Потім земля під його укриттям здригнулася.

Кам’яна поїлка лопнула навпіл.

Кенджі кинувся вбік.

Одна половина пройшла там, де щойно була його голова.

Друга вдарила його в плече.

Бугьо впав.

Пензель вилетів із рук.

Дощечка зі списками розкололася.

Кенджі застогнав, але залишився при свідомості.

Навколо стало тихіше.

Не тому, що Айзек зупинився.

Просто майже ніхто вже не стояв.

Весь двір змінився.

Ґрунт був укритий хвилями й западинами, наче його місили руками велетня.

Поміст перекосило.

Частина огорожі лежала на землі.

Обладунки загиблих самураїв виглядали так, ніби їх розчавили під ковальським пресом.

Між ними лежали поранені.

Дехто стогнав.

Дехто мовчав.

Полонені тулилися до землі.

Ніхто не наважувався ворухнутися.

Айзек зупинився.

Щось дзенькнуло біля його ніг.

Ланцюг.

Він опустив погляд.

Одна ланка кайданів на його руках почала змінюватися.

Повільно витягнулася.

Стала тоншою.

Розійшлася.

Ланцюг упав.

Айзек подивився на інших.

Морс лежав за кілька кроків, прикриваючи голову руками.

Поряд із ним — Бром.

Ще далі до землі притискалися інші полонені.

Айзек повів поглядом.

Метал задзвенів.

На руках Морса кайдани розкрилися.

Не зламалися.

Кільця просто втратили форму й розійшлися в боки.

— Що за…

Бром підняв голову.

Його кайдани зробили те саме.

Потім ще одні.

І ще.

Хтось засміявся.

Істерично.

Хтось заплакав.

Декілька людей одразу кинулися до пролому в огорожі.

— Стояти! — закричав Морс.

Ніхто не послухав.

Полонені побігли.

Айзек уже не дивився на них.

Він дивився на Габріеля.

Той лежав там само.

Нерухомо.

Айзек зробив крок.

Хитнувся.

Ще один.

Перстень обпікав руку так сильно, що шкіра навколо чорних ліній уже вкрилася темно-червоними плямами.

Від кисті підіймався тонкий пар.

Айзек не відчував болю.

Поки що.

— Айзек…

Голос був ледве чутним.

Він зупинився.

Габріель ворухнувся.

Лише трохи.

Підняв голову на кілька пальців від землі.

Погляд був розфокусований.

Він бачив зруйнований двір.

Тіла.

Понівечені обладунки.

Розкриті кайдани.

Землю, яка більше не нагадувала землю.

Потім побачив Айзека.

Бурштинові очі.

Чорний Перстень.

Дим над рукою.

— Зупинись…

Айзек не відповів.

Габріель ковтнув.

На губах з’явилася кров.

— Досить…

Айзек подивився навколо.

Вперше по-справжньому.

Один самурай лежав із зігнутим усередину нагрудником.

Інший — біля стіни.

Ще один затиснутий землею.

Полонений, якого вдарило стовпом.

Поранена жінка.

Кров.

Дуже багато крові.

Айзек повільно опустив праву руку.

Бурштинове сяйво почало згасати.

Спершу біля зіниць.

Потім по краях.

На кілька секунд очі стали дивними — бурштин змішався з природною блакиттю.

А тоді залишився лише синій.

У ту ж мить біль повернувся.

Айзек захлинувся повітрям.

Подивився на руку.

Шкіра вздовж чорних ліній була обпечена.

Не сам візерунок.

Навколо нього.

Наче чорні смуги розжарили плоть ізсередини.

Пара підіймалася від пальців і зап’ястка.

Перстень був гарячим.

А потім раптом став крижаним.

Айзек більше нічого не відчував.

Ні землі.

Ні металу.

Ні дерева.

Світ, який кілька митей тому кричав у його голові сотнями форм, раптом замовк.

Порожній цикл.

Айзек цього ще не усвідомив.

Він уже йшов до Габріеля.

— Габріелю.

Той не відповів.

Айзек упав біля нього на коліна.

— Габріелю.

Поклав ліву руку йому на плече.

Струснув.

— Габріелю!

Нічого.

Обличчя товариша було блідим.

Очі заплющені.

Кров продовжувала просочуватися між пальцями.

— Ні.

Айзек нахилився.

— Ні-ні-ні…

Він притиснув пальці до шиї Габріеля.

Не відчув пульсу.

Або просто не зміг знайти його тремтячими руками.

— Габріелю.

Тиша.

Айзек завмер.

— Ні…

Усе, що тримало його на ногах, зникло.

Він опустив голову.

Лоб торкнувся плеча Габріеля.

— Тільки не ти.

Права рука затремтіла.

Пар усе ще здіймався від обпеченої шкіри.

Айзек спробував підвестися.

Не зміг.