Розділ Х — Форма гніву

А потім із тіла Айзека вдарила хвиля сили.

Вона не була вітром.

Не була полум’ям.

Навіть повітря майже не ворухнулося.

Першою змінилася земля.

Під ногами Айзека ґрунт просів на кілька пальців, а за мить навколо нього розійшлося коло.

Земля не тріснула.

Вона зім’ялася.

Наче хтось поклав долоню на м’яку глину й різко провів нею в усі боки.

Дошки помосту вигнулися.

Стовпи огорожі сіпнулися.

Кайдани на руках полонених дзенькнули водночас.

Самурай, який стояв найближче, не встиг навіть вихопити катану.

Ґрунт під його правою ногою здійнявся.

Не кам’яним шипом.

Ціла ділянка землі просто змінила форму, піднявшись під кутом.

Воїна підкинуло.

Він ударився плечем об поміст і перекинувся через край.

— Взяти його! — крикнув Кенджі.

Ніхто не рушив.

Бо земля здригнулася вдруге.

Тепер сильніше.

Айзек стояв посеред двору, опустивши руки.

Він не махав ними.

Не вказував цілі.

Навіть не дивився на тих, кого атакував.

Бурштинове сяйво повністю залило очі.

Чорні лінії на правій кисті стали майже неприродно темними.

Перстень палав.

Не світлом.

Жаром.

Шкіра навколо чорного візерунка почала червоніти.

Айзек цього не відчував.

Він бачив Габріеля.

Лише його.

Кров під долонями.

Розрізану тканину.

Нерухоме тіло.

І десь далеко, за всім цим, лежала голова Харна.

Щось металеве дзенькнуло.

Самурай ліворуч від Айзека вихопив катану.

Зробив два кроки.

На третьому його нагрудник стиснувся.

Воїн завмер.

Подивився вниз.

Пластини обладунку, які щойно лежали одна поверх іншої, почали зсуватися.

Спершу повільно.

Потім різко.

— Що…

Метал обтиснув груди.

Самурай випустив меч.

Пальці заметушилися біля зав’язок.

Він спробував вдихнути.

Не зміг.

Пластини продовжували стискатися.

Щось хруснуло.

Воїн упав на коліна.

Айзек навіть не подивився на нього.

— Назад! — крикнув Акіра. — Не наближатися!

Надто пізно.

Троє самураїв уже оточували Айзека.

Один кинувся справа.

Катана пішла вперед.

Клинок не долетів.

Сталь вигнулася просто в його руках.

Самурай інстинктивно відсмикнув меч.

Вигнутий клинок закрутився навколо руків’я.

— Кенджі-доно!

Метал смикнуло ще раз.

Катана вирвалася з долонь воїна.

За нею пішли наручі.

Пластини на передпліччях розійшлися, а потім різко склалися одна до одної.

Чоловік закричав.

Його руку вивернуло.

Тіло розвернуло слідом, і він упав на землю.

Другий самурай устиг відскочити.

Третій — ні.

Ґрунт під ним розійшовся двома хвилями.

Одна піднялася спереду.

Друга — позаду.

Вони зійшлися.

Воїн зник між ними до пояса.

Земля стиснула ноги.

Крик обірвався на високій ноті.

Він уперся руками в ґрунт, намагаючись вирватися.

Айзек повернув голову.

Лише на мить.

І цього вистачило.

Земля навколо самурая стиснулася ще раз.

Хруснуло.

Той упав грудьми вперед.

Більше не ворухнувся.

— Айзек!

Хтось кричав його ім’я.

Можливо, Морс.

Айзек не чув.

Він чув інше.

Наче сотні тихих голосів.

Камінь.

Залізо.

Дерево.

Земля.

Усе навколо мало форму.

Межі.

Щільність.

Стики.

Напруження.

Він відчував кожну пластину обладунку.

Кожен цвях у помості.

Кожну ланку ланцюгів.

Навіть каміння під землею.

Раніше йому доводилося шукати це відчуття.

Зосереджуватися.

Торкатися матеріалу подумки.

Тепер воно обрушилося на нього все одразу.

Занадто багато.

Айзек стиснув зуби.

Хотів, щоб усе це замовкло.

Світ відповів.

Поміст скрутився.

Дошки вигнулися в різні боки.

Плаха нахилилася.

Тіло Харна скотилося на землю.

Один зі стовпів вирвало з ґрунту й кинуло поперек двору.

— Лягай! — закричав Бром.

Полонені попадали.

Не всі встигли.

Стовп ударив одного чоловіка в спину.

Той упав і більше не підвівся.

Жінку поруч зачепило краєм по плечу. Вона закричала й перевернулася на бік.

Айзек побачив це.

На одну мить бурштинове сяйво в його очах здригнулося.

Він убив не того.

Думка промайнула.

І зникла.

Бо Габріель усе ще лежав у крові.

— Не стріляти! — крикнув Кенджі.

Один із воїнів уже піднімав короткий лук.

— Я сказав не стріляти!

Тятива все одно клацнула.

Стріла полетіла.

Айзек навіть не побачив її.

Побачив Перстень.

Металевий наконечник стріли змінив форму в польоті.

Він розплющився.

Дерев’яне древко повело вбік.

Стріла пролетіла повз Айзека й увійшла в огорожу.

А тоді сама огорожа рушила.

Важкі вертикальні дошки вигнулися всередину двору.

Самураї кинулися врозтіч.

Декілька встигли.

Одного затиснуло між двома стовпами.

Іншого збило з ніг.

Третій відлетів до стіни й ударився потилицею.

Кенджі кинувся за кам’яну поїлку біля краю двору.

— Акіра-доно!

Дайкан лежав на землі.

Одна нога була неприродно підвернута.

Живий.

Кенджі побачив це й перевів погляд на Айзека.

— Не вбивати! — знову крикнув він. — Взяти його живим!

— Ви серйозно?! — вигукнув хтось із самураїв.

Кенджі навіть не відповів.

Айзек зробив крок.

Земля зробила його разом із ним.

Хвиля пройшла вперед.

Не удар.