Розділ IX — Бурштиновим гнів

За воротами лежав просторий двір.

Спершу Айзек побачив людей.

Десятки виснажених чоловіків і жінок стояли або сиділи вздовж високої дерев’яної огорожі під наглядом озброєної варти. Дехто був у кайданах. Іншим на шиї наділи важкі дерев’яні колодки, які не дозволяли ані випростатися, ані зручно опустити голову.

Поряд рівними рядами лежали інструменти: лопати, кирки, мотики, сокири та великі плетені коші.

Це скидалося на місце, де збирали робочу силу перед відправленням.

Потім Айзек побачив поміст.

Низький.

Темний від старої крові.

Посередині стояла широка дерев’яна плаха. Біля неї чекали четверо засуджених із перев’язаними за спиною руками. Один уже стояв навколішки, притиснувшись грудьми до потемнілого дерева.

Позаду нього завмер самурай у темному пластинчастому обладунку.

Шолом лежав біля краю помосту. Рукави під обладунком були підв’язані вище зап’ясть, щоб тканина не заважала рухам. Обома руками воїн тримав оголену катану. Довгий вигнутий клинок був чистим лише біля руків’я — ближче до вістря на сталі темніла свіжа кров.

Прибуття нової колони перервало страту.

Самурай опустив катану, але не вклав її в піхви. Лише відступив на пів кроку й залишився чекати наступного наказу.

Поруч із помостом стояв чоловік у темному халаті та короткому пластинчастому нагруднику. Волосся було гладко зачесане назад і зібране на потилиці. У лівій руці він тримав вузьку дерев’яну дощечку зі списком, у правій — тонкий пензель.

Це був бугьо Кенджі — чиновник, який відповідав за облік, розподіл робочої сили та виконання вироків.

На його обличчі не було ані роздратування, ані цікавості.

Лише втома людини, чию звичну роботу вкотре перервали.

Кенджі подивився на чоловіка, який привів конвой.

— Акіра-доно. Ви прибули раніше.

Дайкан Акіра зупинився перед ним і стримано схилив голову.

— Я прибув тоді, коли дорога дозволила, Кенджі-сан.

Бугьо перевів погляд на закутих людей.

— А вони?

— Нові руки.

Кенджі-сан заклав пензель за край дощечки й підійшов ближче.

Він оглядав полонених так, як торговець оглядає мішки із зерном: швидко, без цікавості, шукаючи лише явні пошкодження.

— Цей молодий.

Пензель залишив коротку риску.

— Цей міцний. Ця хвора. Той, мабуть, не переживе тижня.

— Тиждень роботи також має ціну, — спокійно промовив Акіра.

Кенджі-сан нічого не відповів.

Він ішов уздовж ланцюга, зрідка торкаючись руків’ям пензля плеча або грудей полоненого, ніби перевіряв товар, до якого не хотів торкатися руками.

Зупинився перед Айзеком.

Його погляд одразу впав на додатковий ланцюг, яким праве зап’ясток Айзека притягнули ближче до тіла. Потім ковзнув по чорних геометричних лініях на кисті й завмер на Персні.

— Це той? — запитав Кенджі-сан.

— Той, — відповів Акіра.

— За якого ви заплатили, як за два десятки здорових чоловіків?

У голосі бугьо не прозвучало здивування.

Лише бажання зрозуміти, чи не змарнували імперські гроші.

— Пірат із зеленим склом замість ока вимагав більше, — сказав Акіра. — Ми зійшлися на двох третинах його ціни.

— Щедрість ніколи не була вашою слабкістю, Акіра-доно.

— Саме тому я й досі дайкан.

Кенджі-сан підняв погляд на обличчя Айзека.

— Що він уміє?

— Змінює форму металу без вогню, молота й ковальських кліщів.

— Ви це бачили?

— Я бачив тесак, який він зігнув.

— Тесак можна зігнути в кузні.

— Не тоді, коли він уже опускається на людський палець.

Кенджі-сан ледь нахилив голову.

Акіра продовжив:

— Вони хотіли зняти Перстень. Він не зрушив. Тоді вирішили відрубати палець. Клинок зігнувся під час удару.

Бугьо знову подивився на праву руку Айзека.

— Палець залишився цілим.

— Як і Перстень.

— А чоловік із тесаком?

— Також. Хоча, судячи з його обличчя, він був цим не задоволений.

Кенджі-сан повільно наблизився.

Айзек не відступив.

Чиновник не торкнувся Персня. Лише розглядав його, зберігаючи між ними відстань у пів кроку.

— Покажи.

— Що саме?

— Зігни щось.

Айзек поглянув на дощечку в його руці.

— Можу почати з неї.

Кенджі-сан перевів очі на Акіру.

— Він завжди такий слухняний?

— Поки що він лише дорогий.

— Дорогий товар має доводити свою ціну.

— Товар не стає дешевшим лише тому, що відмовляється розважати покупця, — відповів Айзек.

Один із самураїв ступив уперед.

Акіра зупинив його коротким рухом пальців.

— Не чіпайте правої руки, — сказав він. — Саме за неї ми заплатили.

— За руку чи за Перстень? — запитав Кенджі-сан.

— Пірат стверджував, що розділити їх не вдалося.

Бугьо ледь усміхнувся.

— Усе можна розділити.

— Вони вже перевірили цю думку тесаком.

Усмішка зникла.

Кенджі-сан поставив на дощечці окрему позначку.

— Не відправляйте його з рештою до загальних робіт. Після розподілу оглянемо окремо.

Айзек відчув, як Габріель напружився поруч.

— А якщо я не захочу проходити огляд? — запитав він.

Кенджі-сан уже рушив далі.

— Тоді, можливо, ми нарешті побачимо, за що заплатив Акіра-доно.

Пензель знову торкнувся дощечки.

Наступним був Харн.

Старий моряк стояв між Айзеком і Габріелем, майже повністю спираючись на них. Його обличчя посіріло, на скронях виступив піт, а пов’язка на пошкодженій нозі знову просочилася вологою.

Попри це, Харн тримав голову прямо.

Кенджі-сан оглянув сиве волосся, виснажене обличчя й ногу, якої моряк майже не торкався землею.

— А цього навіщо привели?

Акіра подивився на Харна.

— Під час передачі сказали, що він досвідчений моряк.

— Я бачу старого чоловіка з гнилою ногою.