Розділ VI — Вага традицій

Писар зробив крок уперед.

Капітан дістав із внутрішньої кишені складений пакет паперів, перев’язаний червоною ниткою. Печатка на ній була трохи потерта, але не пошкоджена.

Інспектор не взяв папери сам.

Писар розгорнув їх на бочці, провів пальцем уздовж рядків і почав читати вголос:

— Судно «Вдовиний Зуб». Порт приписки — Маренфолл. Власник вантажу — торговий дім Ардена. Кінцевий пункт — Графство Нефритового Дракона.

Інспектор повільно озирнув палубу.

— Маренфолльські торговці тепер ходять під чорними вітрилами?

— Дьоготь дешевший за нове полотно.

— А прапор?

Капітан глянув на світле знамено над кормою.

— Вицвів.

— Дивно. Назва залишилася.

— Гарну назву шкода втрачати.

Інспектор рушив уздовж палуби.

Вартові розділилися. Двоє залишилися біля сходень, решта пішли слідом. Писар тримався трохи осторонь, звіряючи вантаж із переліком.

— Чай, — прочитав він.

Один із матросів зняв кришку з найближчого ящика.

Усередині лежали щільно спресовані темні листки, розділені тонкими аркушами паперу.

Інспектор узяв дрібку, розтер між пальцями й підніс до носа.

— Старий урожай.

— Добре витриманий, — відповів капітан.

— Залежаний.

— Різниця лише в ціні.

Інспектор висипав чай назад.

Писар перейшов до наступного ящика.

— Лікарські трави.

Кришку відкрили.

Всередині лежали маленькі шкіряні мішечки з червоними нитками й імперськими знаками.

Інспектор торкнувся однієї печатки.

— Печатка провінції Семи Річок.

— Саме так.

— Цей збір не вивозять через західні порти.

На палубі стало тихіше.

Капітан підійшов до ящика й легенько вдарив носком чобота по бічній дошці.

— Торговельні шляхи змінюються швидше, ніж укази.

— Укази не змінювалися.

— Тоді, можливо, змінилися люди, які їх читають.

Інспектор перевів погляд на капітана.

Зелене скло в його очниці відбило бліде світло імперського корабля.

Писар завмер із пером над сувоєм.

Інспектор повернувся до ящика.

— Записуй: печатка справжня.

Перо зашурхотіло по паперу.

Вони рушили далі.

У наступних ящиках лежав фарфор, загорнутий у тонкий папір. Білі чаші з зеленими візерунками, видовжені посудини для чаю, невеликі тарілки із зображенням гір та драконів.

Одна чаша мала тріщину.

Інспектор підняв її перед обличчям.

— Пошкоджена.

— Море не поважає фарфор.

— Море багато чого не поважає.

Він поставив чашу назад.

Далі лежали рулони шовку.

Червоного.

Золотого.

Темно-синього.

На кількох стояли печатки Графства Нефритового Дракона. Інспектор провів пальцями по тканині, перевірив плетіння й відпустив.

Біля центральної щогли його увагу привернули вузькі дерев’яні скрині.

— А це

Писар поглянув у перелік.

— Ноктирські інструменти та механічні деталі.

— Відкрити.

Матроси переглянулися.

Капітан не змінив виразу обличчя.

— Обережно. Деякі механізми чутливі до вологи.

— Тоді їм не місце на кораблі.

Кришку підважили.

Усередині лежали металеві шестерні, тонкі ланцюги, інструменти незвичних форм і кілька темних пластин, загорнутих у промаслену тканину.

Інспектор торкнувся однієї руків’ям меча.

— Сталь?

— Рідкісний сплав.

— Морганітовий?

— Якби ми перевозили морганітовий сплав, це було б зазначено в документах.

Інспектор подивився на писаря.

Той перегорнув сторінку

— Не зазначено.

Запала коротка тиша

Капітан постукав ногою по краю скрині.

— Отже, це звичайна сталь.

Інспектор нахилив голову.

— Отже, звичайна.

Скриню зачинили.

Перевірка тривала.

Імперські вартові оглядали канати, заглядали під брезент, перевіряли бочки з вином і довгі ящики з інструментами. Один навіть підняв кришку над сходами до нижнього вантажного відсіку, але капітан одразу опинився поруч.

— Там запасні дошки й старі вітрила.

Інспектор зупинився біля люка, що вів до трюму з клітками.

Знизу не долинало жодного звуку.

Полонені лежали під дьогтьованим полотном, затамувавши подих.

Капітан «Вдовиного Зуба» став поряд.

Інспектор поглянув на темний отвір

— Ну що ж, — промовив він. — Спустимося?

Капітан не відповів одразу.

— Там тісно.

— Я бачив тісні трюми.

— І брудно.

— Я бачив брудні.

— Запах вам не сподобається.

Інспектор повільно повернув голову.

— Ви турбуєтеся про моє враження?

— Про ваш плащ. Хороша тканина.

Імперець мовчав.

Капітан також.

Між ними залишалося лише кілька кроків, але палуба раптом здалася надто вузькою.

У трюмі Харн важко вдихнув.

Габріель одразу накрив йому рот долонею.

Інспектор дивився на люк.

Потім перевів погляд на писаря.

— Що в переліку?

— Запасна деревина, бочки з водою, старі вітрила та корабельне спорядження.

Імперець знову подивився на капітана.

— Старі вітрила?

— Дуже старі.

Інспектор постояв ще кілька секунд.

Потім рушив далі.

— Не варто витрачати час на те, що вже відслужило своє.

Капітан пішов поруч.

— Розумне правило.

— У вашому ремеслі, мабуть, особливо корисне.

— У будь-якому.

Вони дійшли до корми.

Імперський корабель ішов поряд, утримуючи відстань канатами. На його палубі стояли озброєні лучники. Під світлими вітрилами виднілися темно-зелені прапори з золотим драконом.

Інспектор поклав руки за спину.

— Надовго до Графства Нефритового Дракона?

— Кілька днів.

— Торгівля?

— Продамо частину вантажу. Закупимо провізію. Можливо, візьмемо шовк і чай для західних портів.