Розділ V — Імперська перевірка

Ліки почали діяти ближче до вечора.

Харн перестав тремтіти. Жар ще тримався, але дихання вирівнялося, а темна пляма над щиколоткою більше не повзла вгору.

Габріель назвав це добрим знаком.

Харн назвав це доказом того, що його складніше вбити, ніж здається.

Потім змінилися звуки над головою.

Звичайний робочий гамір стих.

Замість нього палубою побігли люди. Загриміли кришки ящиків, заскрипіли блоки, хтось наказав прибрати зброю з відкритих місць.

У трюм проникло незвичне світло.

Не жовте полум’я корабельних ліхтарів.

Холодніше.

Бліде, майже біле.

Воно пробилося крізь щілини люка довгими рівними смугами й ковзнуло по мокрих дошках.

Жінка в сусідній клітці припинила рахувати кроки.

— Що там? — запитав Морс.

Вона підняла обличчя до стелі.

— Багато людей з правого борту.

За мить над морем пролунав низький ріг.

Один протяжний звук.

Йому відповів короткий удар дзвона на «Вдовиному Зубі».

Бром підвівся.

— Імперський корабель.

На палубі закричали:

— Прибрати прапор!

— Печатки до старшого!

— Вантажні списки нагору!

Почувся важкий ляскіт тканини. Чорний прапор із черепом та іклом опустили з корми.

Корабель трохи змінив хід.

За бортом зашуміла вода іншого судна.

Спершу тихо.

Потім дедалі ближче.

Корпус «Вдовиного Зуба» здригнувся від глухого удару. Між бортами щось затріщало — мабуть, дерев’яні відбійники прийняли вагу чужого корабля.

Згори полетіли кінці канатів.

Матроси перехоплювали їх, затягували й кріпили до кнехтів.

Потім над головою пролунав важкий гуркіт.

Раз.

Другий.

Між кораблями опустили перекидні сходні — широкі дерев’яні містки з канатними поручнями. Від їхньої ваги палубні дошки застогнали.

У трюмі всі замовкли.

Над ними вже лунали незнайомі голоси.

Спокійні.

Рівні.

Без звичної піратської лайки.

Хтось ступив на перші сходні.

Дерево відгукнулося повільним скрипом.

Ще один крок.

І ще.

Першим на палубу «Вдовиного Зуба» ступив чоловік у темно-зеленому пластинчастому обладунку.

Шолома на ньому не було. Чорне волосся було зібране на потилиці й стягнуте вузькою стрічкою, відкриваючи спокійне, сухорляве обличчя. Лаковані пластини обладунку накладалися одна на одну, мов луска, і були стягнуті темними шнурами. Широкі наплічники трохи здіймалися над плечима, а нижче пояса звисали окремі захисні сегменти, що прикривали стегна й тихо постукували один об одного під час ходи.

Він ішов повільно.

Не обережно — впевнено.

Ліва рука вільно звисала вздовж тіла. Праву він тримав на руків’ях двох вигнутих клинків, закріплених біля пояса: довгого й короткого. Не стискав їх і не готувався витягнути. Долоня просто лежала зверху, наче це було її звичне місце.

Перекидні сходні прогнулися під його вагою, але він навіть не глянув униз. Ішов так, ніби не переходив між двома кораблями посеред відкритого моря, а ступав знайомою дорогою, де все навколо вже належало його порядку.

На грудях поверх темних пластин висіла кругла нефритова печатка з вирізьбленим драконом.

За ним на борт перейшли шестеро імперських воїнів.

Вони були вдягнені в подібні обладунки, лише простіші й без нефритових знаків. Чорні та темно-зелені пластини закривали груди, плечі й стегна. На передпліччях блищали вузькі захисні накладки. У кожного при боці висіли два клинки — довгий і короткий.

Ніхто з них не озирався без потреби.

Ніхто не розглядав піратів із цікавістю.

Вони просто розійшлися за старшим, займаючи місця біля сходень і вздовж палуби, спокійно поклавши руки на руків’я мечів. У їхній нерухомості було більше загрози, ніж у спрямованих списах.

Останнім перейшов худий писар у довгому темному вбранні. Він ніс під пахвою сувій, а в іншій руці — невелику дерев’яну скриньку з печатками та письмовим приладдям.

Матроси «Вдовиного Зуба» мовчки розступилися.

Піратського прапора вже не було.

Над кормою майоріло світле полотнище з трьома синіми хвилями — прапор торговельної компанії, що виглядав на цьому чорному, пошарпаному кораблі майже образливо чистим.

Чоловік із зеленим склом замість лівого ока чекав біля щогли.

Тепер на ньому був чистіший плащ. Волосся він зачесав назад, із пояса прибрав ножі, залишивши лише коротку шаблю в темних піхвах.

Він уклонився рівно настільки, щоб жест можна було назвати ввічливим, але не покірним.

— Старший морський інспектор, — промовив він. — «Вдовиний Зуб» вітає вас на своєму борту.

Погляд імперця на мить зупинився на назві, вирізаній на дереві.

— Цікава назва для торговельного судна.

— Вдови також торгують.

Інспектор подивився на нього.

Капітан ледь усміхнувся.

— Особливо після смерті чоловіків.

Кілька матросів опустили очі, приховуючи посмішки.

Імперець не відреагував.

— Документи.