Розділ ІІІ — Під чорними вітрилами. Частина четверта

Гарно повернувся, — сказав Морс. — Майже урочисто.

Габріель підвівся, тримаючись за бік.

Драг відчинив клітку й штовхнув його всередину.

— Ліки, — повторив Габріель. — Ви обіцяли.

Драг зачинив двері.

Повернув ключ.

І пішов.

— Гей!

Габріель схопився за ґрати.

— Де ліки?!

Кроки віддалилися.

Люк нагорі зачинився.

Він ще кілька секунд стояв, стискаючи метал, а потім повільно відпустив.

— Я ж казав, — пробурмотів Харн. — Не можна домовлятися з людьми, які записують тебе як товар.

Габріель опустився біля нього.

— Як ти?

— Уже краще.

— Брешеш.

— Так. Але переконливо.

Айзек сидів біля протилежної стіни, спостерігаючи за Габріелем.

— Ну?

— Що?

— Що там нагорі?

Габріель витер кров із розбитої губи.

— Палуба.

Айзек почекав.

— І?

— Море.

— Габріелю.

— Щогли. Вітрила. Люди. Дивно, що ти хочеш почути?

Морс підійшов до ґрат своєї клітки.

— Тільки не кажи, що ти весь час дивився на залізяку.

Габріель насупився.

— Я її лагодив.

Айзек нахилив голову.

— Тобто ти не дивився, скільки їх, чим вони озброєні, де стоїть варта, де шлюпки, скільки виходів і що на кораблі можна зламати?

Габріель кілька секунд дивився на нього.

— Ти про це.

Кутик його рота повільно піднявся.

Не широка усмішка.

Лише коротка, майже задоволена тінь.

— На відкритій палубі тридцять одна людина. Шестеро постійно тримають зброю при собі, ще дев’ятеро мають її поруч. Арбалетів я бачив сім, але один без тятиви. Біля кормового люка змінюються двоє. Один із них кульгає й не повертає голову вправо — схоже, погано чує на це вухо.

Морс перестав усміхатися.

Габріель продовжив:

— Три шлюпки. Дві підвішені з лівого борту, одна з правого. На правій тріснув нижній блок, тому швидко її не спустять. До верхньої палуби ведуть двоє сходів. Кормові вужчі, там одночасно пройде лише одна людина. Носові ширші, але біля них лежить вантаж.

Айзек повільно кліпнув.

— Ще?

— Рульові ланцюги проходять за задньою перегородкою трюму. Кормова щогла тепер триматиметься, але брус під нею прогнив із лівого боку. Якщо дати сильне навантаження на одне вітрило, основу поведе. Біля головної щогли стоять дві бочки з олією. На носі — закритий ящик зі зброєю. Ключ у чоловіка з пробитою бровою.

— Ти це все помітив, поки лагодив скобу? — запитав Бром.

— Дві скоби, — поправив Габріель. — Друга була гірша.

Айзек сперся потилицею об стіну.

— Я вже почав хвилюватися, що в тебе є лише руки.

— Я теж іноді забуваю.

— Скромність тобі не личить.

— Тому й не користуюся.

Морс тихо засміявся.

Навіть Харн розплющив очі.

— Добре, — сказав Айзек. — А куди вони нас везуть?

Задоволення з обличчя Габріеля зникло.

— До Імперії Дзинь.

— Це ми вже зрозуміли.

— До Графства Нефритового Дракона.

Харн трохи підняв голову.

— Точно?

— Вони готуються входити в імперські води. Зніматимуть піратський прапор, перепаковуватимуть вантаж і мінятимуть печатки.

Бром насупився.

— Отже, буде перевірка.

— Можливо.

— Чому «можливо»?

— Бо в Дзині зараз не до контрабандистів.

Габріель сів біля Харна й обережно оглянув пов’язку на його нозі.

— Старий імператор помер.

У клітках навпроти кілька людей підняли голови.

Харн перестав жартувати.

— Давно?

— Схоже, ще до початку весни. Спадкоємець неповнолітній і не може прийняти імператорську печатку.

— Хто тоді править? — запитав Айзек.

— П’ятеро великих намісників. Рада, яка мала керувати імперією, доки спадкоємець не досягне повноліття.

Морс фиркнув.

— П’ятеро людей ділять одну владу. Що могло піти не так?

— Усе вже пішло, — відповів Габріель. — Кожен із них має власні землі, військо й людей при дворі. Формально вони члени однієї ради. Насправді стежать одне за одним і чекають, хто зробить перший крок.

— А спадкоємець? — запитав Бром.

— У Графстві Нефритового Дракона. Його залишили під опікою місцевого намісника.

Айзек подивився на нього.

— Вдале місце для хлопця, якого хочуть контролювати п’ятеро дорослих чоловіків.

— Саме тому інші четверо намагаються його звідти забрати.

— Для захисту? — запитав Морс.

Габріель глянув на нього.

— Звісно.

Морс кивнув.

— Я вже майже повірив.

Габріель продовжив:

— Той, хто отримає спадкоємця, зможе говорити від його імені. Видавати накази, ставити імператорську печатку, називати суперників зрадниками. А потім, коли хлопець стане непотрібним…

Він не закінчив.

Не було потреби.

— Отже, вони на межі війни, — сказав Харн.

— На межі того, щоб перестати називати її політикою.

У трюмі ненадовго запала тиша.

Десь нагорі протягли важкий ящик.

Дошки застогнали.

Айзек поглянув на чорний Перстень.

— І ми пливемо просто туди.

— У клітках, — додав Морс.

— На піратському кораблі, — сказав Бром.

Харн заплющив очі.

— З гарним початком.

— Може бути гірше, — промовив Айзек.

Усі подивилися на нього.

— Не кажи цього, — попросив Морс.

Минув якийсь час.

Габріель ще двічі перевірив Харнове чоло. Жар не спадав. Моряк почав тремтіти, хоча в трюмі не стало холодніше.

Нарешті над головою знову пролунали кроки.

Жінка в сусідній клітці підняла обличчя до стелі.

— Один, — сказала вона. — Важкий.

Люк відчинився.

Униз спустився Драг.

У правій руці він тримав маленький шкіряний мішечок.

Габріель підвівся.

Драг не підійшов до дверей клітки. Зупинився посеред проходу, зважив мішечок на долоні й кинув.