Розділ ХХ — Під чужими тінями. Частина перша

Попереду крізь вечірню імлу вже проступали темні силуети островів.

Гострі.

Нерівні.

Наче з моря підіймалися спини велетенських звірів.

— Уже близько, — тихо промовив Гефест.

За кілька хвилин група вилетіла до узбережжя.

Кронос першим помітив величезний кратер.

Він розривав схил гори, немов сюди впала сама зоря.

Довкола мерехтіли десятки ліхтарів.

Лунали удари молотів.

Скрипіли лебідки.

Навіть серед ночі робота не припинялася.

— Вони часу не гаяли... — тихо сказала Вальєра.

У самому центрі кратера вже майже не було видно сфери.

Навколо неї зводили товстостінний металевий короб, який після встановлення останньої секції нагадував суцільний сталевий моноліт.

Товсті броньовані плити одна за одною ставали на свої місця.

Їх стягували важкими болтами.

Останню секцію обережно опустили зверху за допомогою крана.

За кілька хвилин блакитне сяйво остаточно зникло за темним металом.

Тепер у центрі кратера стояла лише велетенська сталева конструкція.

Ніхто зі сторонніх більше не міг побачити, що приховувалося всередині.

— Ховають навіть від своїх, — тихо промовив Сайрон.

Кілька лебідок одночасно натягнули товсті троси.

Конструкція важко здригнулася.

Повільно піднялася над землею.

Її обережно опустили на багатовісну транспортну платформу.

Десятки коліс майже повністю ховалися під її вагою.

Ноктири миттєво закріпили короб металевими упорами та ланцюгами.

Пролунав короткий наказ.

І величезна платформа повільно рушила вниз серпантином.

Попереду йшли робітники зі смолоскипами.

Позаду їхали ще кілька возів із інструментами та запасними тросами.

Уся процесія нагадувала добре відпрацьований механізм.

— Вони вже мають план, — тихо сказала Артеміда.

— І явно не збираються втрачати часу, — відповів Кронос.

Група мовчки летіла високо над ними.

Ніхто не намагався втрутитися.

Після останніх подій та довгого шляху це було б самогубством.

Минуло майже пів години, перш ніж процесія досягла узбережжя.

Попереду відкрилася гавань Брахдума.

Навіть уночі вона не спала.

Біля причалів гойдалися торговельні судна.

Робітники переносили вантажі.

Десь гриміли ланцюги.

Десь лунали накази портових майстрів.

Але найбільше уваги привертала величезна транспортна платформа, що чекала біля центрального причалу.

Широка.

Посилена сталевими балками.

Створена для перевезення надважких вантажів.

Наземну платформу повільно підкотили просто до причалу.

Знову заскрипіли лебідки.

Тріщали натягнуті троси.

Короб сантиметр за сантиметром відірвалася від коліс.

Повис в повітрі.

І так само повільно опустилася на палубу транспортної платформи.

Майстри ще раз перевірили кожен затискач.

Кожен ланцюг.

Кожен замок.

Лише після цього один із наглядачів підняв руку.

На високій кам'яній арці Брахдума пролунав протяжний сигнал.

За мить ожили велетенські механізми.

Гігантські ланцюги, що перекривали прохід до підземної гавані, повільно поповзли вгору.

Вода під ними закипіла від руху важкого металу.

Коли прохід повністю відкрився, транспортна платформа без поспіху рушила вперед.

Супроводжувана десятками човнів охорони, вона повільно зникла під склепінням кам'яної арки.

Ледь останній човен опинився всередині, ланцюги знову почали опускатися.

За кілька митей вхід до Брахдума був знову замкнений.

Кронос ще довго дивився на темний прохід.

— Тепер вона всередині.

Сайрон мовчки кивнув.

— А отже, і ми скоро будемо.

Він ще кілька секунд дивився на кам'яну арку.

Потім повільно озирнувся на інших.

Артеміда ледве трималася на ногах.

Кожен рух давався важко.

Крила вже майже не слухалися.

Кронос опустився на холодний камінь.

Провів долонею по обличчю й довго мовчав.

Навіть йому цей день дався надто дорогою ціною.

Гефест усе ще стояв.

Пильно вдивлявся в гавань унизу.

Навіть виснажений, він ніби не дозволяв собі розслабитися.

Лише Вальєра залишалася рівною.

Та її мовчання вже не здавалося байдужістю.

Вона дивилася на гавань так, ніби складала її всередині себе з окремих частин.

Причали.

Склади.

Патрулі.

Світло.

Шляхи відступу.

— Сьогодні ми нічого не зробимо, — спокійно сказав Сайрон.

Кронос підняв на нього погляд.

— Пропонуєш просто дивитися, як вони забирають сферу?

— Пропоную не померти ще до світанку.

На це заперечити ніхто не зміг.

Позаду залишився виснажливий переліт.

Бій.

І цілий день без відпочинку.

— Он там, — Вальєра вказала на темний виступ високо над гаванню.

Скеля нависала над узбережжям.

Її густо вкривали низькорослі дерева й чагарники.

Звідти відкривався майже весь порт.

І водночас сам виступ залишався прихованим від сторонніх очей.

— Якщо спостерігати, то звідти, — додала вона.

— Якщо відступати — теж.

За кілька хвилин усі вже стояли на кам'янистому виступі.

Звідси гавань Брахдума лежала перед ними, мов на долоні.

Унизу тихо погойдувалися пришвартовані кораблі.

Між причалами снували робітники.

Десь скрипіли вози.

Десь лунали уривки розмов.

Порт жив власним життям.

Ніби нічого незвичайного цього дня й не сталося.

Артеміда повільно опустилася біля стовбура невисокого дерева.

Заплющила очі.

Хотіла лише кілька хвилин тиші.

Гефест мовчки сів на край виступу.

Сперся ліктями на коліна.

Його погляд не відривався від гавані.

Кронос ліг просто на холодний камінь.