Розділ XIX — Між волею та честю

Над кратером нарешті запанувала тиша.

Лише вітер гуляв між серповидними монолітами.

А далеко внизу розбиті обладунки серафимів виблискували під променями вечірнього сонця.

Артеміда важко дихала.

Браслет мовчав.

Наче вся його сила залишилася лише спогадом.

Кронос підійшов до Ліріана й подивився на сферу.

— Гаразд.

— А що далі?

Ліріан кілька секунд мовчав.

Потім перевів погляд на сферу.

— Далі починається найважливіша частина.

— Нам потрібні ресурси.

— Багато ресурсів.

— Дуже багато, — сухо додав Сайрон.

Кронос скептично пирхнув.

— Для чого?

Афіна теж подивилася на еларійців.

— У чому полягає ваш план?

Наелія відповіла першою.

— Ми називаємо його Відродженням.

— Нам потрібне місце.

— Новий дім.

— Місто, до якого зможуть прийти інші еларійці.

Гефест насупився.

— Інші?

— Скільки вас залишилося?

— Дві тисячі сто п'ятдесят сім, — відповів Ліріан.

Запала тиша.

Кронос повільно підняв брову.

— Надто вже точна цифра.

Саме в цей момент Артеміда нарешті піднялася з коліна.

Ноги досі залишалися важкими.

Але думка вже сформувалася.

— У такому випадку...

Усі перевели погляд на неї.

— Я знаю лише одне місце, де вже є достатньо ресурсів, щоб збудувати ціле місто.

Сайрон різко повернув голову.

— І де ж?

Кронос тихо видихнув.

— Та ну...

Гефест похитав головою.

— Тільки не кажи...

Афіна закінчила за них:

— Ноктири.

Артеміда кивнула.

— Так.

— Якщо хтось і має запаси металу, каменю та всього необхідного для будівництва, то лише вони.

Вальєра задумливо подивилася на обрій.

— Значить, нам туди.

Ліріан кивнув.

— Тоді вирішено.

Він повернувся до носіїв.

— Гефест.

— Артемідо.

— Кроносе.

— Ви вирушаєте до Ноктирів разом із Сайроном та Вальєрою.

Потім перевів погляд на інших.

— Афіно.

— Наеліє.

— Ви залишаєтесь зі мною біля сфери.

Сайрон уже дивився в небо.

Його обличчя стало серйозним.

— Часу в нас майже немає.

Усі простежили за його поглядом.

На горизонті наближалася нова група серафимів.

Попереду летів Оріон.

— Починаємо просто зараз, — тихо сказав Ліріан.

Кронос усміхнувся.

На мить запанувала тиша.

Усі розуміли, що це може бути останній раз, коли вони стоять тут разом.

Попереду на кожного чекала своя дорога.

І свої битви.

— Що ж.

— Удачі вам.

Він одним помахом крил відірвався від землі.

Слідом піднявся Гефест.

Потім Артеміда.

За кілька секунд група вже летіла на північ.

У бік Ноктирських островів.

А над полем залишилися лише Ліріан, Наелія та Афіна.

І сфера.

Яку вже побачив Оріон.

Орiон помітив це ще здалеку.

Група розділилася.

Троє носіїв разом із двома еларійцями вже віддалялися на північ.

Біля сфери залишилися лише троє.

Поруч приземлився один із командирів крил.

— Командуючий...

— Бачу, — коротко відповів Оріон.

Його погляд не відривався від кратера.

— Летимо до сфери.

— Там їх менше.

— Перевага буде на нашому боці.

Загін прискорився.

Вітер свистів між крилами.

Відстань швидко скорочувалася.

І лише коли до кратера залишилися лічені сотні метрів, Оріон помітив дещо дивне.

Афіна стояла нерухомо.

Не готувалася до бою.

Не діставала зброї.

Просто дивилася вперед.

На лежачих у пилу Серафимів.

Тих самих, що програли попередній бій.

— Що вона робить?.. — пробурмотів один із воїнів.

Над чолом Афіни спалахнуло золоте світло.

Тонкі лінії пробігли по Вінцю.

Одна за одною.

Очі спалахнули бурштиновим сяйвом.

Серафими на землі здригнулися.

Один підняв голову.

Потім другий.

Третій.

Вони повільно піднімалися на ноги.

Наче прокидалися після довгого сну.

Оріон відчув, як по спині пробіг холод.

Щось було не так.

Дуже не так.

Один із розвідників повернув голову.

Подивився на Афіну.

І схилив коліно.

За ним другий.

Потім третій.

І тоді Оріон усе зрозумів.

— Ні...

Пошепки.

Майже не вірячи власним очам.

Афіна підняла погляд.

Її золоті очі зустрілися з його.

— Захистіть сферу будь-якою ціною.

Серафими одночасно підвелися.

І вихопили зброю.

У ту ж мить світло Вінця згасло.

Афіна похитнулася.

Ледь помітно.

Ліріан одразу зробив крок до неї.

— Порожній цикл?

Афіна кивнула.

Ліріан окинув поглядом підкорених Серафимів.

— Минулого разу було троє.

— Ріст очевидний.

Афіна нічого не відповіла.

Вона відчувала лише втому.

Наелія тим часом дивилася на воїнів навколо сфери.

— Чесно кажучи, я очікувала значно повільнішої адаптації.

Ліріан ледь помітно усміхнувся.

— Згоден.

У цей момент перший із підкорених воїнів розправив крила.

Другий став поруч.

Третій підняв спис.

Інші зайняли позиції навколо сфери.

Не чекаючи нових наказів.

Не вагаючись.

Наче завжди захищали саме її.

Загін Оріона приземлився на іншому боці кратера.

На мить запанувала тиша.

Лише вітер гуляв між серповидними монолітами.

Оріон дивився на воїнів перед собою.

На тих, кого знав багато років.

На тих, із ким літав над садами Астеріона.

На тих, із ким стояв на мурах під час штормів.

Тепер вони дивилися на нього крізь щілини шоломів.