Розділ XI — Кхар-Ул не відпускає

Після нападу на Брахдум Кхар-Ул змінився.

Не одразу.

Спочатку це були лише чутки.

Крики наглядачів.

Метушня на верхніх рівнях.

Колони озброєних ноктирів, що поспіхом прямували до транспортних платформ.

Потім змінилася охорона.

В'язнів почали перераховувати по кілька разів за зміну. Робочі бригади ганяли швидше. За найменшу затримку били вже без попереджень.

Але разом із цим у самому Кхар-Улі почала з'являтися тріщина.

Після зникнення ейру частина механізмів працювала з перебоями.

Магнітні замки на нових бараках то не хотіли відкриватися, то навпаки — спрацьовували із запізненням.

Вартові лаялися.

Майстри бігали між переходами.

Десь тягнули нові кабелі.

Десь вручну крутили механізми, які раніше роками працювали без втручання.

Більшу частину варти перекинули до нових бараків і складських рівнів.

Саме там тепер виникало найбільше проблем.

Кхар-Ул поспішав.

Помилявся.

Втомлювався.

Патрулі почали затримуватися.

Деякі переходи залишалися порожніми по кілька хвилин.

На інших, навпаки, охорони ставало удвічі більше.

І Айзек це бачив.

Спочатку випадково.

Потім почав помічати навмисно.

Учора ввечері, лежачи на жорсткій койці під гул шахтних механізмів, він зрозумів:

це можливо.

Сьогодні все мало вирішитися.

---

Цього разу їх розбудили не вартові.

Айзек відчув дотик до плеча й миттєво розплющив очі.

У камері було темно.

Лише слабке блакитне світло ейрової лампи просочувалося крізь ґрати коридору.

Над ним стояв Йорн.

Старий приклав палець до губ.

— Час.

Айзек мовчки сів.

Серце одразу почало калатати швидше.

Не від страху.

Від усвідомлення.

Сьогодні.

Поруч заворушився Бром.

На сусідній койці підвів голову Рогар.

Один із Морсів відкрив одне око й одразу тихо вилаявся.

Другий натомість усміхнувся.

— Ну що, хлопці. Або сьогодні ми станемо вільними людьми...

— Або дуже мертвими, — перебив Кеїр, не відкриваючи очей.

— Завжди дивувався твоєму оптимізму.

— Я стараюся.

Кілька секунд ніхто не говорив.

За стіною чулося далеке гудіння насосів.

Десь капала вода.

У звичайний день цей звук давно став би частиною фону.

Сьогодні ж кожен стукіт здавався голоснішим.

Остаточним.

Айзек повільно обмотав долоні смугами старої тканини.

Кисті ще боліли після роботи в шахтах.

Тканина лягала шар за шаром.

Оберт.

Ще один.

Вузол.

Він затягнув його зубами.

Рогар сидів біля стіни.

Як і десятки разів до цього.

Уламок металу ковзав по каменю.

Шшш.

Шшш.

Шшш.

Той самий звук, який Айзек чув вечорами останні кілька тижнів.

Рогар перевірив гостроту пальцем.

Кивнув сам собі.

І сховав заточку в халяву черевика.

Один із братів Морсів запхав під сорочку коротку мотузку, сплетену з рваних ременів і шматків тканини.

Другий сховав кілька цвяхів та тонку металеву пластину.

— І навіщо тобі це? — поцікавився Бром.

— Не знаю.

— Чудовий план.

— Дякую.

— Ти навіть не знаєш, для чого вони.

— Зате виглядає професійно.

Рогар тихо фиркнув.

Йорн мовчав.

Лише спостерігав.

Наче намагався запам'ятати кожного.

Айзек упіймав його погляд.

І чомусь відчув дивне занепокоєння.

Наче старий уже знав щось, чого не знав ніхто інший.

---

— Повтори план ще раз, — сказав Бром.

Айзек присів навпочіпки.

Пальцем провів по пилюці на підлозі.

Швидко накреслив кілька ліній.

— Тут вантажний рівень.

— Це я зрозумів.

— Тут технічний прохід.

— Це теж.

— Не перебивай.

— Тоді пояснюй швидше.

Один із Морсів засміявся.

Айзек зітхнув.

— Під час зміни платформ частина варти переходить на інші маршрути. Через перебої з ейром вони постійно бігають між бараками й складами.

Він провів нову лінію.

— Тут службовий міст.

— Там охорона.

— Один або два вартові.

— Оптимістично.

— Далі технічний рівень.

Ще одна лінія.

— Потім стічний тунель.

— А потім?

Айзек замовк.

Кеїр примружився.

— Ну?

— Потім будемо імпровізувати.

Запала тиша.

— Ненавиджу цю частину, — сказав Кеїр.

— Я теж, — погодився Айзек.

Саме тоді озвався Йорн.

Вперше за весь ранок.

— Старі тунелі ще живі.

Усі повернулися до нього.

— Знову почалося, — пробурмотів один із Морсів.

Старий не звернув уваги.

— Якщо дістанетеся околиць... шукайте брами Ордруна.

— Ті самі казки?

— Казки зазвичай закінчуються добре.

— А це?

Йорн усміхнувся.

— Це Кхар-Ул.

---

Втеча почалася під час зміни вантажних платформ.

Гуркіт механізмів заповнював увесь рівень.

Скрипіли ланцюги.

Гуділи підйомники.

Дрижала підлога.

Колони в'язнів рухалися між мостами та платформами під окрики наглядачів.

Але тепер усе виглядало інакше.

Біля нових бараків стояли додаткові пости.

Декілька майстрів сперечалися просто посеред проходу над розкритим механізмом замка.

Поруч нервово тупцювали вартові.

На одному з мостів узагалі нікого не було.

Ще місяць тому таке здалося б неможливим.

Айзек ішов мовчки.

І запам'ятовував.

Кожну деталь.

Кожну помилку.

Кожну тріщину в системі.

Сьогодні Кхар-Ул був схожий не на фортецю.

На пораненого звіра.

Небезпечного.