Розділ X — Полум'я в надрах

Перший удар дзвона вирвав Габріеля зі сну так різко, ніби хтось ударив молотом просто над його головою.

Він здригнувся, різко сів на ліжку й кілька секунд просто намагався зрозуміти, що відбувається.

Потім пролунав другий удар.

Третій.

А тоді весь Брахдум ніби ожив водночас.

Ззовні почулися крики.

Гуркіт.

Брязкіт металу.

Десь удалині закричала жінка.

За вікном спалахнуло блакитне світло ейру.

Габріель миттєво підвівся.

Підлога під ногами ледь помітно тремтіла.

Він підбіг до вікна — і завмер.

Вулиці Брахдума охопив хаос.

Ноктири бігли вниз мостами та переходами, хтось тягнув ящики, хтось — зброю. Між платформами рухалися озброєні загони варти.

І серед них...

Інші.

В інших обладунках.

Важкі чорні лати зі срібними пластинами. Закриті шоломи. Довгі щити.

На одному з мостів просто зараз точився бій.

Ейрові спалахи відбивалися від металу, а внизу вже клубочився дим.

Габріель відчув, як усередині все неприємно стиснулося.

Це був не просто безлад.

Це була війна.

Учора цими мостами ходили ремісники.

Учора там продавали смажених жуків і сперечалися через ціну руди.

Учора все здавалося незмінним.

А зараз між тими самими будинками лежали тіла.

І Габріель раптом усвідомив одну просту річ.

Війна завжди починається десь далеко.

Поки одного ранку не прокидається просто за твоїм вікном.

Знадвору знову вдарив дзвін.

Цього разу зовсім близько.

Габріель різко відвернувся від вікна й почав швидко збирати речі.

Рюкзак.

Плащ.

Інструменти.

Ніж.

Він на мить завмер біля згортка тканини в кутку кімнати.

Усередині лежав його клинок.

Темний метал із м'яким фіолетовим відблиском.

Перша зброя, яку він створив тут власноруч.

Точніше...

Майже власноруч.

Габріель мовчки закріпив клинок на поясі.

А потім вибіг із кімнати.

Внутрішні вулиці Брахдума вже нагадували розтривожений вулик.

Пари з труб валило густіше, ніж зазвичай.

Над головами миготіли блакитні лінії ейру.

Мостами мчали озброєні загони.

Десь зовсім поруч пролунав дзвін клинків, що зіткнулися.

Габріель різко притиснувся до стіни.

Двоє ноктирів у важких обладунках пробігли повз нього, несучи пораненого.

З-за повороту раптом вилетів ще один хлопець.

— ГАБРІЕЛЮ!

Той різко обернувся.

Ейрек.

Захеканий, розпатланий і явно не менш розгублений, ніж він сам.

— Ти теж нічого не розумієш?! — видихнув він.

— Що сталося?

— Столичні!

— Що значить «столичні»?!

— Та звідки я знаю?! — гаркнув Ейрек. — Кажуть, напали вночі! Там уже пів міста перекрили!

Десь попереду пролунав новий гуркіт.

Обидва мимоволі підняли голови.

Високо над мостами в повітрі пройшов довгий блакитний спалах ейру.

А потім долинув гул обвалу.

Навіть Ейрек зблід.

— Нам треба до інституту, — швидко сказав Габріель.

Той мовчки кивнув.

І вони побігли далі.

Біля одного з переходів двоє ноктирів тягнули пораненого на знятих із завіс дверях.

Кров крапала з краю броні й залишала на камені темну доріжку.

Поряд поспішала маленька дівчинка, ледь встигаючи за дорослими.

Вона без упину щось говорила крізь сльози, але Габріель не розібрав жодного слова.

Він лише прискорив крок.

Ще далі кілька ремісників поспіхом забивали металевими листами вхід до своєї майстерні.

Над одним із мостів клубочився чорний дим.

Десь попереду знову задзвенів метал.

Але вже за кілька переходів їм довелося різко звернути в вузький бічний провулок.

Попереду йшов бій.

Справжній.

Біля широкої транспортної платформи зібрався натовп.

Хтось кричав накази.

Хтось тягнув ящики з інструментами.

Кілька вартових поспіхом встановлювали металеві загородження.

На краю платформи стояла стара ноктирка й дивилася вниз на нижні рівні міста.

— Там мій син... — тихо повторювала вона. — Там мій син...

Ніхто їй не відповідав.

Унизу спалахнуло блакитне світло.

За кілька секунд долинув глухий гуркіт вибуху.

Стара лише заплющила очі.

Там була некоротка сутичка, не випадкова бійка вартових — а жорстоке зіткнення на смерть.

П'ятеро столичних ноктирів повільно відтісняли одного бійця Брахдума до краю мосту.

Воїн Брахдума був величезним.

Навіть серед ноктирів.

Важка темна броня була вкрита кіптявою й свіжими подряпинами, а на лівому плечі вже розтікалася кров.

Та рухався він моторошно спокійно.

Один зі столичних різко рвонув уперед.

Удар списом.

Воїн Брахдума ступив убік буквально на пів кроку — і спис зі скреготом врізався в кам'яну стіну.

Клинок ноктира спалахнув блакитним відблиском ейру.

Перший противник упав майже миттєво.

Другий ударив згори.

Воїн зустрів удар плечем, врізався в нього всією масою й буквально перекинув через край мосту.

Крик швидко зник десь у глибині під рівнями міста.

Третій і четвертий пішли одночасно.

Тепер дзвін металу вдарив по провулках так голосно, що Габріель мимоволі стиснув зуби.

Іскри бризнули на стіни.

Воїн Брахдума рухався різко й економно.

Без красивих рухів.

Без зайвої сили.

Ніби коваль рубав розпечений метал.

Один удар.

Один крок.

Один труп.

Останній столичний відступив назад.

Воїн важко видихнув.

А потім просто рушив уперед.

Повільно.

Не зупиняючись.

Столичний здригнувся першим.

І тієї ж миті клинок Брахдума увійшов йому під горло.

Тиша настала різко.

Воїн кілька секунд стояв серед тіл, важко дихаючи.