Розділ IX — Між залізом і кайданами

Розділ IX — Між залізом і кайданами

Ейрові рейки тихо гули під платформою.

Блакитне сяйво пробігало металевими лініями в підлозі, рівно й спокійно пульсуючи. Повітря навколо тремтіло від прихованої сили, а сама транспортна платформа ледь торкалася рейок, утримувана магнітним полем.

Габріель стояв мовчки, спостерігаючи за цим рухом.

Колись Брахдум не знав подібних механізмів.

Усе змінилося після того, як ноктири отримали перший магнітний камінь, знайдений на землях серафимів. Згодом майстри навчилися підсилювати його властивості ейром — і відтоді все місто почало розростатися навколо цієї сили.

Тепер ейрові лінії простягалися через увесь Брахдум: через мости, підйомники, кузні та шахтні платформи.

Місто жило завдяки металу, парі й енергії, про походження якої більшість давно перестала замислюватися.

Над станцією шипіли труби. Поряд іншими рейками поволі пропливали вантажні платформи з рудою та контейнерами. Десь високо гуркотіли підйомні ланцюги, а між колонами мерехтіли блакитні нитки ейру, схожі на світні жили всередині гори.

— Не стій тут, мов кілок у землі, людино, — пробурчав Вігар.

Поруч із ним стояв Ейрек — молодий ноктир зі старшої групи інституту. Худорлявий для свого народу, з довгим білим волоссям, зібраним у хвіст, і тонкими срібними пластинами на вухах замість звичних металевих кілець. Саме з ним Габріель останніми тижнями найчастіше сперечався на практиках... і несподівано заприятелював.

— Якщо запізнимося, Доргам скине нас у шахту ще до початку екскурсії, — продовжив Ейрек.

— Торма першим, — сонно додав Вігар.

— Чого завжди мене?!

Габріель усе ж усміхнувся й ступив до платформи.

Сьогодні вони вперше мали побачити Кхар-Ул.

Перше місто ноктирів.

І серце всього, що ховалося в надрах північних скель.

Унизу, в загальній залі, вже стояв гамір. Учні збиралися в дорогу.

— Якщо хтось упаде в шахту, майстер Доргам навіть не помітить, — заявив Ейрек, запихаючи до рота шматок хліба.

— Помітить, — спокійно відповів Вігар. — Скаже: «Одним дурнем менше».

Торм нервово зареготав.

Габріель лише похитав головою.

Платформа розташовувалася на східному транспортному рівні Брахдума.

Величезна вокзальна зала була вирубана просто в скелі й здіймалася вгору на десятки метрів. Кам'яні арки підпирали стелю, що губилася серед клубів пари, а вздовж платформ тягнулися ейрові рейки — чорні металеві смуги, всередині яких текло м'яке блакитне світло.

Довкола без упину снували люди й ноктири.

Вантажники котили візки з рудою. Робітники закріплювали контейнери ланцюгами. Між платформами поволі рухалися магнітні підйомники з металом та інструментами.

Габріель мимоволі зупинився.

— Вражає? — хмикнув Ейрек.

— Трохи.

— Це ще навіть не виїзд із міста.

Майстер Доргам уже чекав біля довгої транспортної платформи.

Він викладав устрій шахтних систем, видобуток руди та роботу глибинних механізмів — один із найважчих предметів інституту, який більшість учнів одночасно ненавиділа й боялася завалити.

Високий для ноктира, кремезний, із сивою бородою та довгим шрамом через ліву щоку. Його важкий шкіряний плащ був укритий металевим пилом.

Він окинув учнів суворим поглядом.

— Сьогодні ви побачите Кхар-Ул. Перше місто ноктирів. І місце, завдяки якому Брахдум досі не залишився без металу.

Ніхто не заговорив. Навіть Ейрек.

— І якщо хоч один із вас вирішить поводитися як телепень — я власноруч залишу його десь у шахтах.

Торм ковтнув слину.

Ейрек ледь чутно прошепотів:

— Який же він лагідний зранку.

Платформа здригнулася.

Під днищем спалахнуло блакитне світло.

Пролунав низький гул.

І за мить склад плавно рушив із місця.

Спочатку вони мчали внутрішніми тунелями Брахдума.

Повз пролітали кузні. Складські рівні. Вантажні станції. Мости між скелями.

А потім тунелі почали рідшати.

Попереду з'явилися велетенські гірські розломи.

Рейки пролягали просто вздовж кам'яних стін над урвищами, поєднуючи ноктирські міста мережею ейрових шляхів.

Іноді далеко внизу виднілися шахтарські поселення. Іноді — гігантські механізми, вбудовані просто в скелі. А часом під ними просто розверзалася бездонна кам'яна темрява.

Повітря поступово змінювалося.

Запах вугілля та мастила змішувався із сирістю гір. Сіркою. Мокрим каменем.

Що далі вони віддалялися від Брахдума, то старішими виглядали тунелі.

Наче сучасні рейки прокладали крізь місця, що існували задовго до нинішніх міст.

Подекуди на стінах ще можна було помітити сліди стародавньої обробки — дивні зарубки й напівстерті символи, яких уже ніхто не використовував.

Навіть Ейрек кілька разів замовкав, розглядаючи їх крізь вікно платформи.

А потім останній тунель скінчився.

І Кхар-Ул відкрився перед ними.

Габріель завмер.

Місто було величезним.

Настільки величезним, що погляд не міг охопити його цілком.

Воно розтікалося в темряві в усі боки.

Тисячі вогнів мерехтіли серед кам'яних мостів, платформ, шахт і ярусів. Поодинокі лінії блакитного ейру перетинали рівні міста, гублячись серед м'якого сяйва люмових грибів, що росли просто на вологих скелях і старих тунелях. Їхнє холодне бірюзово-зелене світло змішувалося з жаром плавилень і робило Кхар-Ул зовсім не схожим на Брахдум.

Десь далеко внизу виблискувала чорна вода підземних озер.

Над нею клубочилася пара.

Величезні шахтні механізми рухалися між рівнями міста, а мостами тягнулися вервечки робітників.

І все це жило одночасно.

Гуркіт. Крики. Метал. Свист пари. Стук інструментів. Ревіння багатоніжок.

Кхар-Ул дихав.

— Перше місто ноктирів, — промовив Доргам.

Навіть його голос тут звучав тихіше.

— За легендою, саме тут Ордрун ударив молотом у серце гори й відкрив перші тунелі для нашого народу.