Розділ VI — Новий початок. Частина друга.

Айзек же почувався чудово.

Величезне місто.

Галас.

Натовпи.

Ринки.

Механізми.

Гроші.

Ідеальне місце для людини на кшталт нього.

Він спускався дедалі нижче житловими ярусами Брахдума, вже без поспіху розглядаючи місто.

Десь між будинками тягнулися вузькі містки.

Десь просто в скелях були вирубані невеликі таверни, з дверей яких лилося тепле жовте світло.

Подекуди траплялися старі незабудовані ділянки, де вологий камінь вкривали колонії світних грибів.

Айзек зупинився біля однієї з таких ніш.

Блакитне світло м'яко відбивалося в його очах.

— Гаразд...

Оце вже красиво.

Поруч проходили дві молоді ноктирки.

Айзек миттєво випростався.

— Перепрошую, пані, а у вашому місті заведено рятувати заблукалих мандрівників?

Одна з ноктирок ковзнула по ньому поглядом.

— Ти не виглядаєш заблукалим.

— Це тому, що я вже знайшов, куди дивитися.

Друга тихо засміялася.

Перша лише закотила очі.

— Люди...

І вони пішли далі.

Айзек задоволено всміхнувся сам до себе.

— Спрацювало.

— Вона тебе відшила, — кинув якийсь старий ноктир, проходячи повз.

— Але з повагою.

— Це не так працює.

— Для мене працює.

Старий тільки пирхнув і рушив далі.

Айзек продовжив прогулянку.

Десь продавали смажених жуків.

Десь хтось сьорбав гарячий напій із паленого коріння, по поверхні якого плавали солодкуваті шматочки варених личинок.

Десь двоє ковалів так люто сперечалися через форму молота, ніби збиралися оголосити одне одному кровну помсту.

Місто подобалося йому дедалі більше.

Поки він не побачив бібліотеку.

Невелику.

Стару.

Майже порожню.

І, звісно ж, табличку:

"СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО"

Айзек усміхнувся.

— Ну а як інакше.

За кілька хвилин Айзек уже стояв усередині.

Бібліотека виявилася значно більшою, ніж здавалася зовні.

Кам'яні стіни губилися в напівтемряві.

Високі полиці піднімалися майже до самої стелі.

У повітрі стояв запах старого паперу, пилу, шкіри та вологи, що завжди жила в надрах скель.

Тут було тихо.

Настільки тихо, що навіть власні кроки здавалися зайвими.

— Гаразд... — пробурмотів Айзек. — Якщо мене зараз упіймають, то хоча б буде за що.

Він повільно рушив між рядами.

На полицях стояли книги.

Сотні книг.

Тисячі сувоїв.

Частина була написана ноктирською мовою.

Частина — людською.

На деяких корінцях золотилися назви.

«Основи ливарної справи».

«Властивості руд Північних островів».

«Каталог сплавів Брахдума».

«Ковальські школи доби Розлому».

Айзек зупинився.

Кілька разів кліпнув.

Потім озирнувся.

— Почекайте...

Він витягнув одну книгу.

Потім другу.

Потім сувій.

— Це ж усе для Габріеля.

Його очі повільно округлилися.

— Та я сьогодні взагалі геній.

Він швидко відкрив сумку.

Почав складати туди книги.

— Подивимося, як ти тепер будеш бурчати, що я ніколи не допомагаю.

Ще одна книга.

Ще один сувій.

— "Айзек, ти безвідповідальний".

Шурхіт сторінок.

— "Айзек, ти створюєш проблеми".

До сумки полетіла ще одна товста праця.

— "Айзек, ти думаєш тільки про себе".

Він усміхнувся.

— А ось і ні.

На цей раз я навіть корисний.

Десь удалині почувся звук кроків.

Айзек завмер.

Кроки наближалися.

Повільно.

Упевнено.

— О ні.

Він поспіхом вихопив книги із сумки.

Одну.

Другу.

Третю.

Майже навмання запихаючи їх на найближчі полиці.

Сувій мало не впав на підлогу.

Айзек ледве встиг його підхопити.

— Та кому взагалі потрібні правила?..

— Мені.

Голос пролунав просто за спиною.

Айзек застиг.

Повільно обернувся.

Біля кінця ряду стояв літній ноктир у темному архівному вбранні.

У руці він тримав лампу.

І дивився на Айзека так, ніби щойно знайшов щура у власній коморі.

Запала тиша.

— Добрий день, — сказав Айзек.

Ноктир мовчав.

— Насправді все виглядає значно гірше, ніж є насправді.

Мовчання.

— А якщо дуже коротко, то я просто...

Айзек розвів руками.

— Допомагав другу.

Ноктир повільно вдихнув.

Айзек уже відкрив рота, щоб продовжити пояснення.

Але не встиг.

— ОХОРОНА!!!

Менш ніж за хвилину його вже притискали обличчям до кам'яної підлоги.

— Я нічого не вкрав!

— Ти був в архіві!

— Я дивився!

— Через зачинені двері?!

— Цікавість — ознака інтелекту!

Ноктир-стражник ривком підняв його за комір.

— Для людини ти занадто багато говориш.

— А для коротуна ти занадто злий.

Це була помилка.

Удар у живіт вибив із нього повітря.

---

Коли Габріель повернувся до кімнати, Айзека там не було.

Спочатку він не звернув уваги.

Це було звично.

Айзек міг загубитися будь-де.

Міг знайти нових знайомих.

Міг вляпатися в історію.

Міг одночасно зробити все перелічене.

Габріель поставив сумку біля столу.

Повільно зняв куртку й поклав її на стілець.

На кілька секунд завмер посеред кімнати.

День виявився важчим, ніж він очікував.

І водночас кращим.

Перед очима досі стояли майстерні інституту, розпечений метал, гуркіт механізмів і десятки вступників, які з самого ранку боролися за право залишитися тут.

Він вступив.

По-справжньому вступив.

Ця думка все ще здавалася трохи нереальною.

По дорозі назад він навіть затримався на ринку.