Розділ V — Брахдум

Корабель увійшов до гавані Брахдума рано-вранці.

Спочатку крізь ранкову імлу проступили лише вогні.

Тьмяні.

Помаранчеві.

Наче шматки розпеченого металу, що жевріли десь у надрах велетенської кузні.

Потім почали вимальовуватися обриси. Айзек сперся ліктями на борт і примружився, вдивляючись у далекі вогні, що поступово проступали крізь туман.

— То це і є Брахдум? — запитав він.

— Так, — кивнув Габріель.

Айзек ще раз подивився вперед.

Кілька причалів.

Якісь крани.

Склади.

Дим.

— Хм.

— Що?

— Не знаю. Після всіх твоїх розповідей я очікував побачити щось грандіозніше.

Габріель скоса глянув на нього.

— Грандіозніше?

— Ну так. Серце ковальського ремесла. Одне з найвеличніше міст ноктирського народу.

Айзек театрально розвів руками.

— А поки що я бачу лише купу дощок, кілька кранів і дуже багато каміння.

— Ти дивишся не туди.

— Та невже?

— Зачекай.

Айзек усміхнувся.

— Габріелю, друже, не ображайся, але починаю підозрювати, що ноктири просто мають дуже скромні уявлення про велич.

Габріель лише ледь посміхнувся.

— Просто зачекай.

У його голосі було стільки впевненості, що Айзек мимоволі знову перевів погляд на скелі попереду.

Та самого міста видно не було.

Лише скелі.

Величезні.

Чорні.

Майже прямовисні.

Вони виростали просто з морської безодні, немов гігантські уламки якогось прадавнього світу, забутого богами й людьми.

Їхні підніжжя безперервно били хвилі. Біла піна розбивалася об камінь і миттєво губилася серед темних тріщин та виступів, які здавалися крихітними лише здалеку. Насправді ж кожен із них був завбільшки з будинок.

Скелі здіймалися настільки високо, що корабель біля їхнього підніжжя нагадував дитячу іграшку, залишену на воді.

Їхні вершини губилися десь угорі, серед густого туману та низьких сірих хмар. Здавалося, ніби сама гора проколює небо, а її верхня частина належить уже іншому світу.

Подекуди в камені виднілися широкі природні розломи, темні ущелини та карнизи, на яких могли б розміститися цілі поселення. Уздовж стрімких стін звивалися тонкі смуги водоспадів, що падали вниз із такої висоти, що біля моря перетворювалися на сріблястий пил.

На багатьох уступах росли дерева.

Спочатку вони здавалися звичайними темними плямами на камені, але що довше Айзек вдивлявся в скелі, то більше розумів їхній справжній розмір. Там, де з палуби можна було побачити лише зеленувату смугу, насправді шуміли цілі ліси. Могутні хвойні дерева вкривали величезні природні тераси, чіпляючись корінням за камінь і створюючи враження, ніби сама гора поступово поглинає небо живою зеленню.

Подекуди ліс піднімався настільки високо, що верхівки дерев зникали разом зі скелями в тумані. Білі хмари повільно ковзали між гілками, приховуючи цілі ділянки схилів, а потім знову відкриваючи їх погляду.

Навколо скель кружляли птахи.

Біля самої води над хвилями проносилися морські чайки, час від часу зриваючись униз за здобиччю. Значно вище, там, де вітер був сильнішим, у повітряних потоках ширяли великі морські орлани та темні хижі птахи, які здавалися лише крихітними цятками на тлі кам'яної стіни.

Іноді одна з цих цяток зривалася вниз, і лише тоді ставало зрозуміло, що розмах її крил перевищує людський зріст.

Чим ближче підходив корабель, тим сильніше скелі пригнічували своїми розмірами.

Вони не просто стояли перед мореплавцями.

Вони нависали над ними.

Наче велетенська кам'яна фортеця, збудована самою природою задовго до появи перших цивілізацій.

Здавалося, навіть океан біля їхнього підніжжя поводився інакше. Хвилі ставали коротшими й важчими, а звуки моря губилися серед глухого відлуння, що поверталося від багатокілометрових кам'яних стін.

І лише коли корабель підійшов ще ближче, стало зрозуміло:

Брахдум містився всередині них.

У зовнішній частині скель розкинувся величезний портовий комплекс.

Масивні дерев'яні платформи нависали над водою, спираючись на металеві опори, вбиті просто в камінь. Усюди рухалися вантажні крани, важкі ланцюги рипіли під вагою контейнерів і руди, а над пристанями повільно здіймалися клуби гарячої пари.

Праворуч простягалися велетенські верфі.

Там народжувалися кораблі.

Сотні робітників снували між каркасами майбутніх суден, поміж балок, риштувань і металевих конструкцій. Десь гриміли молоти. Десь шипів розпечений метал. А в повітрі стояв густий запах вугілля, заліза й нагрітого каменю.