Повернувшись до Головної Січі, Максим, Стеша та поранений у дозорі Радомир застали табір у повній бойовій готовності. Звістка про те, що людський ліквідатор прорвався через Сабаровські гроти й застосував технологію екстреного зміщення, миттєво зняла залишки святкового настрою після перемоги Мії. Посеред кам'яного кола, прямо біля підніжжя Дуба-Володаря, вже зібралися старшини кентаврів на чолі з Арданом, а мавки гарячково шепотілися, створюючи захисні обереги з коріння.
Коли Максим кинув на гранітну плиту пульта управління обвуглений евакуаційний комбінезон найманця та вилучений тактичний планшет «Егіди», гомін миттєво стих.
— Він утік, — суворо промовив Максим, і блакитні руни на його руках тривожно замиготіли, відображаючись у серійному склі пристрою. — Але він утік не просто так. Сабаровський розлом і вбивство нашого річкового духа були лише ширмою. Поки ми ловили тінь під водою, основні штурмові сили корпорації висадилися у п'ятому секторі. Вони почали масштабне полювання на інших Хранителів.
З натовпу вперед вийшла Мія. Її нове срібне пір'я на крилах, щойно заліковане силою коду «Мальва», тихо зашелестіло від напруги. Вона опустила погляд на мерехтливий екран планшета, де вздовж усього Подільського щита один за одним спалахували тривожні червоні маркери.
— П'ятий сектор — це Надбужжя, — тихо, але чітко промовила юна кентаврида. Її смарагдові очі спалахнули відлунням реліктової сили Землі. — Там гранітні каньйони стають занадто глибокими, а людські заводи підійшли впритул до кодової межі лісу. Батько писав у щоденнику, що саме там розташовані прадавні підземні лабіринти характеру.
— Вони шукають Першопредка, — Стеша виступила вперед, міцніше стискаючи свій титановий лук. Металеві дроти в її темних косах тихо забриніли, резонуючи з напругою в печері. — Найминець сказав, що «Егіда» планує примусову деструкцію Ядра через випалення його провідників. Якщо вони знищать хоча б одного з прадавніх майстрів стихій, південний фланг нашого захисту просто перетвориться на попіл.
Старий Ардан важко сперся на свою бойову сокиру, і його сива грива хитнулася від глибокого зітхання.
— Ворог змінив тактику. Вони зрозуміли, що залізні дрони безсилі проти магії Мії, тому прислали живих убивць із чорними кристалами, яких не бачать наші радари. Якщо ми закриємося на Січі — вони переб'ють Хранителів поодинці.
Максим рішуче перехопив планшет і застебнув свій шкіряний плащ. Його сірі eyes горіли бойовим азартом.
— Ми не будемо чекати. Ми зі Стешею йдемо в Надбужжя негайно. Я зафіксував енергетичний підпис їхнього чорного кристала, і цей слід виведе нас прямо до їхнього табору в п'ятому секторі, скільки б мін чи пасток вони там не залишили.
Мія підійшла до Максима й лагідно торкнулася його плеча. У ту ж мить концентрична хвиля смарагдового світла перейшла на його блакитні руни, насичуючи їх чистою реліктовою силою для майбутньої дороги.
— Ідіть, характере. Сич Генрі летітиме попереду й триматиме зв'язок між нами через повітряні потоки. Попереду довга битва за весь Подільський щит, і ми маємо розплутати цю криваву мережу людей до останнього розділу.
Стежка на південь ставала дедалі крутішою, а столітні дуби Північної Січі повільно поступалися місцем суворим, гострим гранітним каньйонам п'ятого сектора. Тут, на межі дикого Надбужжя, Південний Буг ревів особливо голосно, розбиваючи свої чорні хвилі об кам'яні пороги. Туман підіймався від річки важкою сріблястою стіною, перемішуючись із уже знайомим, різким запахом озону. Убивця-ліквідатор тікав саме цим маршрутом — його поспішне телепортаційне зміщення залишило в повітрі тонкий, майже невидимий фіолетовий шлейф від спаленого чорного кристала.
Максим ішов першим. Його важкі берці впевнено карбували крок по вологому моху, а шкіряний плащ захищав від пронизливого річкового вітру. Блакитні руни на його руках, насичені магією Мії, тепер пульсували набагато глибше, впевнено тримаючи орієнтир на енергетичний підпис ворога.
— Слід веде прямо до Чорної скелі, — Максим зупинився на вузькому виступі й вказав рукою вперед, де крізь туман проступали обриси гігантського гранітного крутосхилу. Його сірі очі звузилися від напруги. — Там «Егіда» розбила свій передовий табір. Навіть звідси я чую штучний, мертвий гул їхніх автономних генераторів. Вони гарячково готуються підірвати входи до прадавніх підземних лабіринтів.
Стеша наздогнала його, безшумно ступаючи поруч. Вона перевірила натяг тятиви свого титанового лука, і металеві дроти в її довгих косах кольору водоростей тихо забриніли від залишкової статичної електрики в повітрі.
— Якщо вони підірвуть лабіринти, Першопредок опиниться під завалами назавжди. Людина діє швидко, бо знає, що ми наступаємо їй на п'яти. Лобова атака через головну ущелину — це самогубство. Там точно стоять їхні автоматичні турелі.
Раптом над їхніми головами почувся знайомий, урочистий клекіт. З-за верхівок прибережних скель виринув сич Генрі. Птах зробив круте піке, ледь не зачепивши крилом плече Максима, і вказав дзьобом на ледь помітну, зарослу диким первоцвітом тріщину в основі Чорної скелі. Сич залишив у повітрі тонку лінію смарагдових іскор, яка вела в обхід основного укріплення корпорації.
— Повітряний розвідник знайшов прихований прохід, — Стеша вперше за довгі години подорожі полегшено посміхнулася, і її зелені зіниці розширилися. — Прадавні затоплені шлюзи. Вони виведуть нас прямо в тил ворожій базі.
— Тоді рушаймо, — Максим міцно перехопив свій планшет і активував руни, які знову налилися бойовим блакитним вогнем. — «Егіда» думає, що закрила за собою двері Сабарова, але вони навіть не уявляють, що ми готові пройти крізь усю Вінниччину, аби випалити їхню присутність із нашої землі. Попереду на нас чекає довга дорога у двадцять шість розділів, і наступний крок ми зробимо прямо в серце їхнього табору.