Прохід за затихлим дроном-раком вивів Максима та Стешу до затопленої круглої шахти. Вони повільно опускалися вниз, поки їхні ноги й копита не торкнулися металевої решітки підлоги. Попереду, у блідому блакитному світлі характерницьких рун, виростали масивні герметичні двері підводного блоку «Егіди». На відміну від дверей верхнього сектора, які Мія запечатала корінням, ці двері були прочинені. Їхні титанові листи були вигнуті назовні, наче зсередини бункера колись вирвався колосальний тиск.
Вони безшумно запливли всередину й опинилися у просторому приміщенні таємної підводної лабораторії. Тут панував повний розгром, застиглий у крижаній воді. Перекинуті дослідницькі столи, розбиті скляні капсули, в яких колись вирощували реліктові мінерали, та обірвані пучки оптичних кабелів, що повільно гойдалися під дією слабкої течії, наче щупальця примарних істот. На стінах виднілися обпалені сліди — німий свідок того моменту, коли імпульс «Мальви» випалив усю тутешню цифрову мережу.
Стеша підпливла до однієї з розбитих скляних колб. На її дні лежав товстий шар чорного кристалічного осаду. Дівчина обережно торкнулася пальцем краю скла, і її очі-мавки на мить замиготіли тривожним зеленим світлом.
— Вони вирощували це тут, Максе, — ментально передала вона, і в її думках бриніла глибока огида. — Вони брали чисту воду Бугу, змішували її з осколками чорного метеорита й насичували штучною людською отруєю. Саме в цих стінах було виточено стилет, який убив нашого річкового духа.
Тим часом Максим опинився біля головного термінала управління. Комп'ютерні монітори були мертвими та потрісканими, але сам корпус пульта був розкурочений. Хтось поспіхом вирвав із нього блок автономної пам'яті. Характерник опустився на коліна й приклав долоню до оголених мідних дротів та розплавленого пластику.
Його руни на руках гаряче спалахнули, пробиваючись крізь залишковий іржавий опір металу. Максим заплющив очі, активуючи свою силу зчитування пам'яті предметів. У його свідомості спалахнув короткий, але надзвичайно чіткий уривок минулого, що стався лише пів години тому.
Він побачив силует людини в чорному гідрокостюмі ліквідатора. Людина стояла саме біля цього пульта, гарячково вириваючи накопичувач даних. Але найголовніше — вбивця був не один. На примарному екрані, який на мить відобразився в пам'яті термінала, горіло текстове повідомлення від зовнішнього штабу корпорації: «Об'єкт 2 нейтралізовано. Залишився останній охоронець Подільського щита. Координати передано. Чекаємо на евакуацію в Сліпих Ярах».
Максим різко розплющив очі й прибрав руку від пульта. Його дихання всередині захисної сфери було важким, а блакитні руни тривожно замиготіли.
— Стешо, річковий дух був лише початком, — швидко передав він мавці. — Вони ведуть полювання за планом. Убивця виконав першу частину завдання і тепер прямує через підземні колектори назад до поверхні Сліпих Ярів. Його мета — вийти на точку евакуації, але перед цим він збирається ліквідувати когось іще. Когось, хто тримає захист лісу на поверхні.
Стеша різко розвернулася, її обличчя зблідло.
— Якщо він вийде у Сліпі Яри… там зараз молоді дозорці кентаврів відновлюють барикади після вибухів. Радомир та інші. Вони не чекають удару з підземелля!
— Ми не дамо йому вийти на поверхню, — Максим рішуче поправив свій плащ і перехопив ініціативу, вказуючи на вертикальну дренажну трубу в кінці залу, яка вела вгору. — Рушаймо. Цей прохід виведе нас прямо в тил вбивці, поки він пробирається основними шлюзами.
Вертикальна дренажна труба виявилася справжнім випробуванням для характерницького міхура. Течія тут не просто тягнула героїв угору, вона буквально виштовхувала їх із шаленою силою, крутячи й кидаючи з боку в бік поміж слизьких стінок. Максим міцно схопив Стешу за руку, ділячись із нею залишками блакитної енергії рун, щоб утримати захисну сферу цілою від постійних ударів об виступи металу.
За кілька хвилин шаленого підйому вони буквально вилетіли з горловини труби й опинилися у вузькому, напівзатопленому підземному коридорі. Вода тут сягала Максиму лише до грудей, а Стеше — по пояс. Захисний міхур з тихим шипінням розпався, і обоє нарешті змогли вдихнути важке, сире підземне повітря, яке тхнуло мокрим камінням і тим самим тривожним озоном.
— Дивись! — Стеша різко вказала рукою вперед, уздовж коридору.
На вологих гранітних плитах підлоги, де вода вже відступила, чітко світилися блідо-фіолетові люмінесцентні краплі. Це були залишки випаленого чорного кристала, які сочилися зі зброї вбивці. Але найголовніше — попереду, метрах у п'ятдесяти, у напівтемряві коридору почувся виразний звук важких кроків людини у військових черевиках і скрегіт металевих засувок шлюзу.
— Він прямо за цим поворотом! — вигукнув Максим, і його шкіряний плащ зметнувся, коли характерник рвонув уперед, висікаючи берцями фонтани бризок. Його руни на руках спалахнули лютим, майже сліпучим блакитним світлом, готуючись до вирішального удару.
Стеша не відставала ні на крок. На бігу вона вихопила стрілу, і її титановий лук налився яскравою зеленою магією лісу. Металеві дроти, вплетені в її коси, тихо забриніли, резонуючи з напругою в повітрі.
Убивця в чорному гідрокостюмі якраз гарячково намагався провернути масивне іржаве колесо останнього гермозатвору, що вів прямо на поверхню, до Гущавини Сліпих Ярів. Почувши сплески води, він різко обернувся. Крізь скло його тактичної маски герої знову побачили той самий холодний, розрахунковий погляд ліквідатора «Егіди». Людина миттєво кинула шлюз і вихопила з-за пояса довгий, зловісний стилет із чорного метеоритного скла, який одразу запульсував отруйною фіолетовою аурою.
— Стояти, найманцю! — громовим голосом крикнув Максим, заносячи руку для удару характерницької блискавки. — Твоє полювання закінчилося!
Замість відповіді вбивця зробив те, чого вони не очікували. Він не кинувся в бій і не спробував утекти. Ліквідатор з дикою силою встромив чорний стилет прямо в розподільчий щиток старого кабельного вузла на стіні. Хоча вся цифрова мережа була випалена Мєю, висока напруга реліктового Ядра все ще проходила цими силовими жилами під землею.