Розділ 3

Напружену тишу звів нанівець сам принц. Пилок золотої бджоли залетів йому в носа, і Едвард гучно та, я б сказала, смачно чхнув.

– Ой, матінко, – знову заголосив Віль, але відразу ж затих, бо за традицією у стресовій ситуації шубовснувся без свідомості на прилавок.

Ох. Я б із ним зараз залюбки отак шубовснулася, і бажано б пролежала так до того моменту, коли всі проблеми вирішаться якось… само собою. Але, на жаль, такої можливості в мене не було.

Тим часом принц після чхання просто на очах змінився в обличчі. Від байдужого виразу й сліду не лишилося. Його вуста розпливлися в чарівній усмішці, а очі прям заблищали. І що головне, ті очі блимали саме в бік моєї абсолютно скромної й ні до чого ж не причетної особини.

– Почалося, – пробубонів позаду мене казан.

– Втюрився, – зітхнув та ще й так важко Тільман.

Дуже виразно глянула на головного винуватця мого майбутнього головного болю, натягнула усмішку на своє обличчя й пішла виправляти ситуацію.

– Ласкаво просимо до нашої кондитерської, принце Едварде, – проспівала, подумки згадуючи закляття скасування чародійства.

– Яка чарівність переді мною, – і очима блим-блим на мене, і руки свої білесенькі, кремом пахучим намащені, тягне до мене. – Як вас звати, о мила леді?!

О господи! Мало не закотила там очі.

– Та яка ж я леді, принце? Я кухарка Ліана…

– Нііі, ви леді, дуже красива леді, – заливався блондин соловейком так, що Грімвальд за прилавком почав сміятися вголос. От паскудник такий. – Я, зізнатись, зовсім не очікував тут зустріти таку неймовірну жінку.

Ой-йой. Поплив принц не на жарт. Треба виправляти накоєне.

Вхопила бідолаху під руку й повела до столика біля вікна, там усадила його та наказала трошки почекати на мене.

– Я чекатиму на тебе хоч усе життя, – нудотно промуркотів безмежно закоханий Едвард.

Тим часом я кинулася до прилавка.

– Так, шановні, – прогарчала до фамільярів. – Ти, Вілю, давай приходь до тями і йди закрий кондитерську, щоб ніхто ненароком не заявився сюди.

– А ти, – мало не спопелила поглядом Тільмана. – Швидко кажи, що то була за бджола така і як мені це виправити? 

– Ніяк, – хмикнув казан, поки Тіль мініатюрними кроками рухався за вазу з цукерками.

– В якому сенсі? – одним пальцем прищемила хвоста Тільману й тільки тоді обернулася до Грімвальда.

– А в прямому, – відповів казан. – Він оживив один із талісманів роду. Є такі в кожної відьми. У тебе їх три, здається, було. Два попередні відьми з роду вже використали, лишався ось цей… любовний.

– Бджола? – щось до мене ніяк не доходило.

– О прекрасна Ліано! Не змушуй мене чекати на тебе й страждати-и-и-и!! – тим часом заголосив принц Едвард, викликаючи в мене оскому.

– Я не хотіііів, – і собі почав нити Тіль. – Воно якось саме так вийшло. На емоціях просто…

– Помовч поки, – шикнула на нього. – Продовжуй, Гріме.

– А що тут продовжувати? – без особливого зацікавлення моєю непростою ситуацією говорив Грімвальд. Казан, що йому буде? – Ти не зможеш зняти чари, бо їх там немає.

– О Ліано-о-о-о!

– Та почекай ти!! – гримнула на принца, і той затих зі своїми любовними зітханнями.

– Як це немає? – вже добряче панікувала, бо ж за принцом завжди ще й охорона ходить і, певно, зараз вони його усюди шукають. Часу дуже мало, а тут такі новини. – А що ж тоді оце таке? – тицьнула пальцем на королевича.

– Це подарунок долі, – щось зовсім жахливе видав мій казан.

– Ага-ага! – оживився Тільман. – Подарунок. Справжнісінький.

– Ой, щось мені недобре, – простогнав Віль, що тихенько повернувся й сидів біля Тільмана.

– Слухайте, – заговорила нервово. – Якщо ми негайно не виправимо це, то недобре буде усім нам. Це принц! Розумієте? Та мене завтра спалять посеред площі!

– Без паніки, Лі, – насварив мене казан. – Зараз поки вигадай, як його звідси спровадити, і далі поговоримо про все інше. Швидше тільки давай.

Легко сказати – вигадай. Скосилася на блондина, а він очей із мене й не зводив. Такий закоханий тюльпанчик сидить і лиш зітхає.

Схопила маленький кошик з набором смаколиків і рушила знову до нього.

– То ти відьма? – поцікавився Едвард, як тільки я підійшла.

– Е-е-е, нууу так, але не дуже я й відьма, – від нервів почала молоти все, що до голови приходило. – Таке собі. Навіть практику не пройшла. Чаклувати зооовсім не вмію.

– Відьом у мене ще не було, – п’яненько всміхався цей коронований бабій. – Ти будеш першою…

Ого. Оце нахаба!

– Слухай, принце. Ти давай, певно, до замку свого повертайся. Тебе ж, мабуть, шукають уже? Не створюй мені проблем.

– Шукають, – усе ще показував мені свої біленькі зубки принц. – Я, власне, через них сюди й зайшов. Як добре, що саме сюди мене привела доля.

– Та не те слово, – ледь тримала вже ту усмішку привітну. – Але ж я проста робітниця, принце. Не варто тут затримуватись, щоб не було зайвих питань… Іди, будь ласка, йди собі. Ось, смаколики з нашої кондитерської, бери і йди вже.

Підхопила блаженного під руку й почала потроху підштовхувати до виходу.

– Я не можу піти й залишити тебе тут, Ліано. Ти маєш жити зі мною… у замку.

– Гаплик, – одночасно пропищали миші.

– Обов’язково, – трохи змінила я тактику. – Але ж не відразу, принце? Ми ж тільки познайомились. Давай ми зараз видихнемо і поки не будемо розголошувати, е-е-е, ось це усе. треба час для зближення, розумієш? Та й не все ж так просто. Ти ж принц, сам розумієш. Не поспішай поки, добре? 

– Точно, – нахмурився Едвард. – Поступово. Все поступово. Ліано, я зроблю тебе найщасливішою у світі жінкою, обіцяю! Але спочатку треба якось із батьком домовитись, – скривився він.

– От і не поспішай, принце, – відкрила двері й фактично випхала принца на поріг. – Давай ти трохи відпочинеш і потім… якось поговоримо? А мені працювати треба…

– Едварде!!

Аж підстрибнула від грізного голосу, що пролунав десь збоку. Обернулася та відразу зрозуміла, що до цього моменту в мене й проблем особливих не було. Вони почалися саме зараз, коли біля кондитерської мене поруч із принцом застукав сам голова Таємної служби короля. Грім і блискавка цього королівства – герцог Арай Рестор.